Багатостраждальна країна стогнала у кріпацькій неволі. Уярмлені люди од зорі до зорі гнули спину на остогидлій панщині. А мову… народну українську мову повзуни й плазуни його величності царського трону з язиком виривали і за тюремні грати чотирма ключами замикали – сиди у закутку! Не смій рота розкривати. “Де ти бродиш, моя доле!” уголос співати! А на обріях неосяжно-просторої України клекотало, вирувало, палало і народним гнівом тисячоголосо лунало: “Дрижіть, недолюдки!
Ми з косами, з вилами ідемо на ви!..” У цю добу – добу
Освіту майбутній письменник здобував у Полтавській духовній семінарії, але в 1789 році вибував із семінарії,
Письменник любив бувати в сім’ях жителів Полтави, завжди тепло й щиро розмовляв з людьми. І. П. Котляревський як поет став широко відомим після появи у 1798 році перших трьох частин поеми “Енеїда”. Це – перший друкований твір, написаний живою розмовною мовою. А першим драматичним твором нової української літератури була п’єса “Наталка Полтавка”.
У 1816 році І. П. Котляревського було призначено директором Полтавського театру. Письменник багато робить у справі піднесення сценічного мистецтва. Полтавський театр стає провідним на Україні, про нього далеко поширюється добра слава.
У 1835 році через хворобу І. П. Котляревський залишає службу і виходить у відставку. Останні роки життя він зовсім мало виходив з дому, але його безперервно відвідували друзі і знайомі. Помер Котляревський 29 жовтня 1838 року.
На похорон зійшлося населення всього міста, виявляючи глибоку шану великому письменникові і простій, щирій, гуманній людині. ; 30 серпня 1903 року в Полтаві було урочисто відкрито пам’ятник першому класикові нової української літератури. На постаменті пам’ятника, установленого на могилі письменника, вибито рядки з поезії Т. Г. Шевченка “На вічну пам’ять Котляревському”: Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди; Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть!