Еллан-Блакитний Василь ПОВСТАННЯ Андрієві Заливчому
I Де оспіваний задуманим поетом Сивий морок звис над сонним містом, – Кинуто Революційним Комітетом, Наче іскру в порох терориста.
Наказ дано (коротко й суворо): Вдарити й розбити ворогів. Спало тихе місто і не знало – скоро
Звідкись грізний гримне стріл. Над безлюдністю провулочків порожніх Білий ранок опалево плакав.
Раптом – п-ббах! – і другий, третій стріл тривожний, Кулемет нервово зататакав… Легко так дісталась перша перемога; Ворога змішав безумно смілий
Ах, не йде підмога… І серця тривога стисла в чорних лапах. Затремтів напружено мотор. Мов приріс наган до пальців, Ох, уже стискає міцно коло ворог,
Кулі чітко лучать в панцир. … А надвечір – все укрив туман. Сніг лягав (м’яко-м’яко танув… ) На заціплений в руках наган,
На червоночорну рану. II Хтось вночі заломить у смертельній тузі руки. Наче хвиля, защемить печаль,
Жалобні Шопена звуки Розіллє, ридаючи, рояль. Душ блакить пекучо повна вщерть;
Розгорілась, ятриться любов’ю: За життя розплата тільки кров’ю, Тільки смертю переможеш смерть. III Гарячкове стукав, поспішав телеграф,
Знову кинув іскру комітет: – Кров горить на наших прапорах, Наша кров. – Вперед!
(2 votes, average: 4.50 out of 5)