На рубежі нового періоду у житті країни й у своїй власній творчості у Маяковського виникає необхідність заново переглянути і до кінця продумати свої погляди на сутність літератури та на положення і завдання письменника у соціалістичному суспільстві. У вірші “Розмова з фінінспектором про поезію” Маяковський вирішує хвилююче його і кожного письменника питання “про місце поета у робітничому ладу”, про значення поезії.
На його думку, місце радянського поета – “у ряді найбідніших робітників і селян”, тому що поет – це
Поет жадав від побратимів по перу відповідального відношення до своєї праці, завзятої, напруженої роботи над віршем. Боротьба за високу і доконану майстерність – одна з головних ідей “Розмови з фінінспектором про поезію”. Маяковський завжди гудив відношення до поезії як до легкого заняття. У своїх віршах він різко засуджує поета, що, “користуючись чужими словами”, “рядок чужий вставить і радий”.
Він бачив високе призначення радянського поета у створенні активної, політично цілеспрямованої і діючої поезії. У творчості Маяковського вперше в історії поезії політична і естетична позиції художника склали взаємообумовлену єдність: політика з’явилася не тільки ідейним змістом, але і стала творчим принципом. Це – головна особливість, що характеризує новий тип реалістичної поезії, створеної Маяковським.
Основна ідея Маяковського: поезія – це праця, праця складна, напружена, але разом з тим і радісна. У суспільстві Маяковський хоче підняти повагу до праці поета, а у поетів підсилити почуття відповідальності за своє покликання. Від поезії Маяковський вимагає великої політичної цілеспрямованості.
Поезія, як і всяке мистецтво, є відбиття життя й у той же час – зброя у сучасній суспільній боротьбі.