Уроки історії в літературі

Говорять, якими б звивистими й тернистими шляхами не йшла Історія, але рано або пізно завершує вона свій суд по правді, приходить до тої істини, що колись заплуталася в часі й просторі. Минуле нашого краю також непросте й неоднозначне. Україна те переживала часи свого розквіту, то піддавалася великій руїні, то балансувала на переломах. Той, хто одержував тимчасову перемогу на тім або іншому етапі розвитку суспільства, затверджував своє виключне право на історичні висновки, виступав істиною в останній інстанції.

Можливо, саме тому так довго

доводиться нам чекати остаточного слова щодо багатьох і багатьох подій, які переживала нації, щодо багатьох її синів, яких те прославляли, то гудили. Сьогодні прийшов час, коли повертають народу України імена тих героїв, які були забуті, згадування про кого обплутували мережі неправди

Напевно, саме в цьому і є справедливість суду історії. Церковний проклін, клеймо зрадника, перетворення знаменитого ім’я синонім віроломства – такий була духовна розправа над гетьманом Іваном Мазепою. “Де козак, там і слава”, – говорить народне прислів’я. І трапляється так, що іноді слава засипає, мовчить до пори

до часу. Щоб знову вона заговорила, повинна змінитися життя суспільства, моральні цінності, які в ньому сповідаються, відновитися історична справедливість. Це вже останнім часом стало відомо, що внесок гетьмана Івана Мазепи в духовне життя гетьманської України – неоціненний.

Саме при його керівництві досягає особливого підйому й розквіту українська культура, утворення, наука, мистецтво. Дехто з науковців навіть називає той час періодом мазепинского ренесансу й затверджує, що досягненнями його ще довго користувалися ті, хто цінував все національне, кому було боляче за руйнування держави

Деяким з добутків того часу вдалося витримати війни, розруху й дожити до сьогоднішнього часу. Ще й дотепер на Чернігівщині, Київщині, у Переяславі, багатьох інших містах збереглися деякі храми й будови того часу. Адже на засоби Івана Мазепи, по його поглядах і смаками споруджувалися нові й перебудовувалися старі церкви. Та й взагалі саме в період Івана Мазепи Київ відродився як духовний центр України. Уже не знайти відомостей про батуринський палац Івана Мазепи, але й він, імовірно, був вершиною архітектурних досягнень тодішньої України.

А скільки полотен, гравюр, зразків різьблення, створених у той період, втрачено у вирі воєн і революцій, які прокотилися по територію України за останні століття. І поширення вищого утворення в Україні, створення сприятливих умов для розвитку наук – теж характерна ознака епохи Івана Мазепи. Головним культурно-науковим осередком стала тоді Могилянская колегія, що зуміла вистояти в страшні часи Руїни. Але вона не була єдиним закладом для навчання українських дітей. Поруч із нею, під опікою гетьмана Мазепи, швидко виріс ще один науковий осередок – Чернігівська колегія, що втримувалася в Борисоглібськом монастирі

Перелік того, що одержала Україна при Івані Мазепі можна вести далі й далі. Кожна людина повинен оцінюватися по справах. Тому що слова – це тільки вітер. Чому так розвивалася наша вітчизняна історія, що гарні справи одного із самих утворених гетьманів начебто занесло піском, завіяло вітром забуття?

Тепер уже важко знайти істину, зрозуміти їхню теперішню ціну для України. Але залишилися свідчення очевидців, найчастіше іноземців, яких приводила до України та або інша потреба. Зображують вони Івана Мазепу людиною освіченим. Дуже любив він вставляти у свою мову латинські цитати й знав латинь добре. І не тільки латинь. Були при його дворі два лікарі-німці.

З ними розмовляв Мазепа по-німецькому. З італійськими майстрами, які працювали в його резиденції по-італійському. Говорив і по-польському. Про французький говорив, що знає його не дуже добре, хоча в молодих роках відвідав Париж.

Але частіше він мовчав і слухав інших. Особистість Івана Мазепи неоднозначна. Це неодноразово засвідчено в історичних джерелах. Але, безумовно те, що саме своєю неоднозначністю він залучав, і особливо тих, хто володів даром художнього слова.

У світову літературу Івана Мазепу ввів Вольтер, зобразивши його життя й долю в “Історії Карла XII”. Про нього написав поему Байрон, йому присвячували добутку невідомі автори. І хоча Мова йде про літературні роботи, а в деяких добутках навіть використані народні перекази й легенди про Мазепу, однак вони так тісно переплелися з історією, що по них теж можна вивчати минуле нашої Батьківщини

Прикро лише, що така увага й повага до українського гетьмана проявляли іноземці, а не його земляки. Той же Вольтер відзначав, що Мазепа вирішив досягти незалежності, створивши з України могутня держава. Байрон у своїй поемі “Мазепа” зображує його героєм, людиною безсмертної душі, що безстрашно дивиться в особу смерті. І хоча добра й зла в діяльності цього гетьмана України зібралося чимало, але найчастіше зображують його героєм.

Таким, як у поемі Байрона: він не втрачає сили духу в безлюдному степу, будучи прив’язаним до спини коня. Цей образ часто порівнювали з образом Прометея, прикутого до скелі. Прометей дав людям вогонь.

Зумів би Іван Мазепа дати Україні незалежність? Знову ж таки сьогодні не знайти відповіді на це питання. Усе відбулося так, як відбулося.

Але, напевно, потрібно шукати відповідь на інші питання: “Чому ми так надовго забули про Івана Мазепі? Чому його роль у нашій історії звелася до одному-єдиного вчинку, за який піддали анафемі, покарали забуттям? “Ми коштуємо, Брати, між двома прірвами, готовими нас пожерти, якщо не виберемо шляхи для себе надійного, щоб їх обійти”, – писав гетьман України Іван Мазепа, доля якого – один з уроків нашої історії. Життя Івана Мазепи суперечлива, наповнена шляхами між прірвами, як і історія нашої держави.

Суперечливими були й дії українського суспільства протягом усього свого буття. На жаль, дуже часто в житті української відбувалися так: кращі сини її не могли дійти загальної згоди заради щастя своєї Батьківщини. Кожний піклувався лише про щастя власному. Гіркою краплею й сьогодні озивається заклик Івана Мазепи з його ” Думи “:

“И ви, пани полковники, без скупої політики, візьміться за руки, не допустите гіркого мучення”. Чиїсь учинки засуджувати легко. Важче зрозуміти пориви чужої душі. Про сполучник Івана Мазепи зі шведським королем Карлом XII часто говорять, як про відчайдушний акт прориву до волі, що гетьман “перейнявся, – як урочисто відзначалося в преамбулі до Конституції Пилипа Орлика 1710 року, – правдою й ревнощами за цілісність вітчизни…”. Присягаючи на хресті перед Орликом у чистоті своїх намірів, гетьман Іван Мазепа клявся, що вчинок свій здійснив не для приватної власної користі, не для вищих гонорарів, не для більшого збагачення, не для історії, а “для загального добра матері моєї вітчизни, бідної України”.

У Батурині на Чернігівщині на честь гетьмана України Івана Мазепи встановлений пам’ятний знак, на якому вигравіруване: “Кланяємося цій землі! З її черпав натхнення гетьман України Іван Мазепа, з ім’ям якого зв’язане знамените й трагічне в історії твоєї Вітчизни”.

Суд історії… На нього сьогодні винесене ім’я й справи гетьмана Івана Мазепи. Його справа переглядається, як переглядається іноді справа у звичайному суді, у зв’язку з тим, що відкрилися нові факти. Вітер історії, що розвіяв пам’ять про цього сина України по чужих мирах, вернувся свіжим струменем і знову на ту землю, що для гетьмана Мазепи завжди була самої рідною. І вже від сучасного українського суспільства залежить дуже багато: зрозуміти ті уроки, з якими зв’язане, як тепер уже доведене, славне ім’я гетьмана Івана Мазепи, зробити висновки зі свого непростого минулого, або залишитися осторонь від розуміння того, що створення нових культурних і духовних цінностей, розвиток громади більшою мірою залежить від усвідомлення власного національного достоїнства й об’єктивного відношення до власної історії