Україна… В ньому слові бринить музика смутку і жалю. Багато поколінь поетів і письменників оспівували любов до України, до рідного народу, якому впродовж тисячоліть випало зазнати стільки кривд і знущань. Згадаймо Тараса Шевченка, який усе своє життя поклав на вівтар Вітчизни:
Я так її, я так люблю
Мою У країну убогу,
Що прокляну святого бога.
За неї душу погублю.
Народні співці вірили в побудову в Україні демократичного й гуманного суспільства. Вслухаймося, як клятвено й священно звучить цей нездоланний гімн народу, як
Ще не вмерла Україна,
І слава, і воля,
Ще нам, браття молодії,
Усміхнеться доля.
Народ України не може бути народом, поки не стане незалежним. Тому патріотична поезія потрібна, щоб оживляти людей духовно й підносити їх до висот. Вірші поетів-борців за кращу долю України були для народу вірним і надійним провідником на дорогах визвольних звершень.
Саме тому навіть у часи заборони нашого слова піднімалися хвилі українського національного відродження, що ламали кригу тоталітарних морозів. Так, пост С. Яричевський закликає Україну
Вставай, Україно!
Ти довжна бо жить,
Щоб діло велике на світі робить!
Терпінням, премудра, світ правди новий
Усьому ти світу побіди відкрий!
Поет закликає до єдності всіх українців, дає надію на воскресіння України. Цей золотий гімн самостійної незалежної української держави звучить і нині. Звучить природно, щиро, як і натхненні заклики В. Сосюри:
Всім серцем любіть Україну свою, – і вічні ми будемо з нею.
Український народ, як і кожна людина, має право бути господарем у своєму домі, на своїй землі і самому вирішувати свою долю. Безмежна любов кожного громадянина до своєї України допоможе піднятися їй з колін і
Відродитись!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)