Історична тема в нашій літературі – це незабутні сторінки української історії. Письменники України в різні часи й епохи оспівували історичні події, їхніх героїв – мужніх українських проводирів. У романі И. Багряного “Тигролови” реалістично описані події часів сталинизма, тому що самому письменникові довелося пережити й насильницьку колективізацію, і голодомор, і репресії. Письменникові пощастило – він вирвався зі сталінського пекла, виявився в еміграції. И. Багряний вважав своїм обов’язком розповісти усьому світу правду
Роман багато в чому автобиографичен. У ньому розповідається про долю ліричного героя, що перемагає сталінську систему. Пригоди головного героя
Роман Івана Багряного “Тигролови” став одним із кращих в українській літературі добутком пригодницького жанру. Але авторові нічого або майже нічого не треба було видумувати, адже багато описаних у романі подій він пережив сам
Друзі Івана Багряного запам’ятали його непосидючим, запальним. Юрій згадував: “З’являвся він зненацька – бушував, лаяв увесь світ і укладався спати на письмовому столі. (Жив у друга й не мав свого ліжка.) Звідти,
Він виявився в слідчому ізоляторі НКВС. У слідчого не було ні одного доказу провини, жодного факту. Він намагався спровокувати Багряного на визнання, піддав катуванню, але в’язень тримався гордо й незалежно.
Не знаючи, що далі з ним робити, за вироком “трійки” вислали з України в північну частину Далекого Сходу. Багряний разом з тисячами, такими ж, як сам, “злочинцями” був відправлений до сталінських концтаборів. Але навіть страшна репресивна машина нічого не могла зробити з непокірливим в’язнем. Багряний тікає звідти, переховується серед українців Зеленого Клина
Герой твору Григорій Багатогрішний повторює шлях автора
Місце дії “Тигроловів” – Зелений Клин, чудовий і таємничий куточок Зеленої України, що заховався в нетрях тайги на Далекому Сході. Заселявся цей край українцями протягом XVII – XVIII сторіч і не визнавав законів ні царської, ні більшовицької влади
Григорій Багатогрішний тікає з ешелону й попадає на вільну землю. Він – цар духу, що не хоче пристосовуватися до обставин, жити тихо й затишно, ростити дітей, робити кар’єру, а не гнути голову перед владою й почувати щасливим. У світі насильства він стає безстрашним, неприрученим “тигром”, біжить над прірвою страждань і своєю сміливістю здобуває право на життя й щастя
Григорій згадує: “И я втік з ешелону. Вони везли мене з України на каторгу, на повільну смерть, і сторожили, як пси. А я втік.
Вистрибнув на ходу зі скаженого поїзда – стрибнув у ніч, у смерть, на щастя. І я мав щастя… Я потрапив до вас, я мав щастя”.
Григорій Багатогрішний відкинув обережність, але діяв виважено. Він усе розрахував, але, звичайно ж, не міг передбачити, що його може очікувати в нетрях тайги. І він волів скоріше загинути там, у тайзі, чим чекати повільної смерті влагере.
Сміливість допомогла Григорію не тільки врятуватися, поквитатися з ворогом, а й завоювати серце гордої Наталі Сиркивни, стати щасливим з коханою дівчиною
Григорія Багатогрішного – від втечі з “ешелону смерті”, що мчався в Гулаг,
До життя в українській сім’ї Сирков – це правдиве зображення жахливого будня ув’язнених у сталінських концтаборах, у посиланні, важкому житті українця” на Далекому Сході
Письменник показує, як “енкаведешники” знущалися з патріотів, які любили свій край, свій народ, його волелюбний дух, які самі були людьми мужніми й волелюбними. Особливо вражає своєю злою силою майор НКВС Медвин – бериивский кат, що не одному українському патріотові “вправляв мозки”. Цей майор-садист виламував ребра, вивертав суглоби, морив голодом, аби тільки його назвали “теперішнім чекістом”.
Але там, у тайзі, Григорій зустрів також щирих і мужніх своїх земляків-українців – сім’ю тигроловів Сирков. Колись ця сім’я втекла від бідності й вибудувала собі в тайзі нову, знамениту й вільну Україну. У суворому далекосхідному краї українці давали своїм поселенням назви тих місць або сіл, звідки самі були родом. Вони зберігали всі звичаї, традиції, побут. І Григорій відчув себе в цій сім’ї, начебто в рідному краї
Але руки Медвина й тут наздоганяють Григорія, аж поки він не вбив його й змушений був тікати в Маньчжурію, щоб не катували ще й Сиркову сім’ю, що він любив і поважав
И Сирки, і Григорій Багатогрішний – це нащадки знаменитих українських гетьманів, які були мужн і сильними, які щиро любили й захищали свою Батьківщину й знищували ворогів. Напевно, И. Багряний у такий спосіб хотів нам сказати, що нащадки цих пологів обов’язково здолають владу тоталитарно-командної системи. Письменник твердо в це вірив, і, як показало час, він не помилився
(2 votes, average: 3.50 out of 5)