Закрийте очі, уявіть себе маленьким хлопчиком або дівчинкою. Чи згадаєте ви якісь дива, якісь чудернацькі пригоди, якісь уривки з дитинства, що хвилюють і зараз? Можливо, це будуть цікаві спогади про те, як “плаче” бурулька, а може, ви бачили, як займається зоря, чи як летять у вирій птахи? Хіба це не диво?
Не стало Олександра Довженка, але спогади його залишилися. Чудові спогади про дитинство, в якому на кожному кроці трапляються дива. Зберіться із силами, з думками і почнемо шукати духовну велич і моральну красу людини в кіноповісті Довженка
Що треба зробити найперше? Прочитати повість. Вона невеличка, і ви швидко упораєтесь. Далі потрібно знайти цитати, які характеризують персонажів. Ви скажете, що їх там не так вже й мало.
Це правда, але нам потрібні лише основні: батько, мати, дід, прадід, баба та ще, може, дядько – родичі Сашка. Кіноповість сповнена глибоких роздумів про життя дореволюційного українського села. Вся вона – вінок із ніби задушевних ліричних новел – спогадів, пройнятих м’яким гумором.
Розповідь в повісті ведеться у двох планах. Перший – це дитинство Сашка (майбутнього Олександра Довженка),
У полоні спогадів про дитячі мрії автор піднімає завісу над першими печалями й радощами білоголового хлопчика. Тут і страх перед гадюкою у гущавині смородини та бузини, прийняття “першого гріха” за вирвану моркву, по-дитячому наївне розуміння картини божого суду, “що на неї боявся дивитися навіть Пірат”, бесіди з дідом-“чорнокнижником” про “казкові нетрі старовини”, смерть братиків-“соловейків”, сварки і бійки косарів, гірка доля селянської родини та інше. Сашкові в дитинстві “приємно” було обнімати лоша, бродити по теплих калюжах після дощу, ловити щучок руками або дивитись, як тягнуть волок, спати в човні під час весняної повені або у всякому збіжжі на печі та ще й ще.
Ці “незабутні чари дитинства” залишилися назавжди в уяві письменника.
А зараз ми перейдемо до характеристики основних персонажів. Довженку дорогі земляки – працьовиті, фізично сильні, мудрі і закохані у життя. Згадайте для прикладу Сашкового батька, який багато “землі виорав” і “хліба накосив”, але так і не міг у дореволюційні часи вирватися з кайданів бідності.
Через це і Бога прокляв, і попа вигнав з двору, і “зневажав начальство і царя”.
Але як захоплюється Довженко богатирською красою батька-хлібороба, його мудрою життєйською мораллю!
“Як вправно робив, який був дужий і чистий! Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу скоринкою хліба, щоб не покрапати рядно над самою Десною на траві. Жарт любив, точене, влучне слово.
Такт розумів і шанобливість”.
Та найкраща характеристика батька власним сином така: “Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив”. Довженко дуже любив свого батька, хоч з болем констатував, що на цій “античній статуї” залишили відбиток тяжкі соціальні умови – одяг носив “безбарвний, убогий”, до шинку ходив і дома бився з матір’ю. Але це не значить, що батько Сашка – відчайдушний пройдисвіт і волоцюга, за яким давно вже плаче в’язниця. Просто так склалися умови життя, що ця людина не змогла знайти щастя і топила своє горе у чарці. Головне, що батько був доброї вдачі, безкорисливим.
Особливо це помітно було під час рятування людей від повені. Піднесено звучить і авторський відступ про те, що горду батькову натуру не змогли зламати фашистські виродки. Тепер звернемося до матері.
Вона дуже любила “садити що-небудь в землю, щоб проізростало” і “кувала розлуку синові”, коли він ступав на життєві дороги. Образ матері постає як взірець працьовитості і доброти. Зауважте в своєму творі, що їй довелося винести багато горя.
Найстрашнішим було те, що з чотирнадцяти дітей живими залишилося тільки двоє.
Захоплено пише автор про чудесний талант косаря – дядька Самійла; сусіди навіть забули його прізвище і звали просто Косар. Він так вправно володів косою, що міг би за добрий харч обкосити всю земну кулю. Запам’ятав малий Сашко діда Семена та прадіда Тараса. Дід Семен “подібний до бога”, він краще за всіх у лісі збирав гриби і ягоди і “розмовляв з усім живим, що рухалось навколо”.
Згадайте і про бабу Марусину, яка дуже любила сваритися. Намагайтесь про кожен образ розповідати в окремому абзаці, проте ці абзаци повинні бути між собою зв’язані думкою про духовне багатство людини. Основне, в чому полягає моральна краса та духовна велич Сашкових земляків – це працьовитість, любов до природи, до усього живого.
Це вам треба підкреслити у творі.
У вступі треба згадати про казковий світ “зачарованої Десни” і зв’язати цей світ з людьми, які в ньому живуть. А у висновку ви можете написати про те, що батьки й діди Олександра Довженка були щедрі люди і подарували йому свою працьовитість, свою любов і розуміння краси світу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)