Чого тільки не дарує нам наша уява! І чудові пейзажі, і чарівні країни, і навіть якесь страхіття. А поряд йде звичайнісіньке життя із звичайнісінькими турботами, життя, в якому немає місця для фантастики. Та тільки не в повісті Г. Квітки-Основ’я-ненка “Конотопська відьма”.
Тут настільки переплітаються реальність та фантастика, що важко відрізнити їх одне від одного! Автор малює нам славний Конотоп, у якому вирує життя. Тут постає перед нами і сотник Микита Уласо-вич Забрьоха, неосвічена людина та ще й п’яниця; і писар Прокіп Ригорович
Все це реальне життя: були на селі і сотники, були при них і писарі. Як усюди, одружувалися, сваталися, а іноді й отримували гарбуза.
Згодом прийшов з Чернігова “Лепорт”, щоб сотник виступав з козаками в похід. Тому дуже не хотілося, і писар намовляє його залишитися і зайнятися винищенням конотопських відьом, що “вкрали дощ”. І це ще
Та ось і знаходимо фантастичне: Явдоха Зубиха виявляється справжньою відьмою. Почали її “спо-лоскувати” – вона “не порина, а, як рибонька поверх води, так і лежить попереком і приговорює: “Купочки-купусі, купочки-купоньки!” Найдивовиж-ніше те, що і з камінням, яке до неї прив’язували, вона не тоне. Коли спіймали її у річці, напустила Зубиха мару, і козаки почали бити різками вербову колоду.
Таке не зустрінеш у реальному житті.
Минуло не так багато часу, і до побитої Явдохи йдуть на поклін сотник та писар. Пістряк хоче скинути Забрьоху із сотенства, а останній – одружитися з хорун-жівною Оленою. І ми нарешті бачимо справжнє чаклунство. Відьма і слід зібрала сотника, і нарвала волосся з лівого вуса, щоб цим приворожити Олену за допомогою, звичайно ж, своїх наговорів.
Дивно те, що Явдоха розуміє мову свого кота, до того ж чорного. Далі ми бачимо, що Зубиха перетворюється на дівку, яка була “і молода, і хороша, і чорнява, і ще, мабудь, красивіша від чернігівської протопопів-ни”. І йде вона не куди-небудь, а доїти різну твар. Потім за допомогою чаклування закохує Олену в пана сотника і робить так, щоб Забрьоха прилетів до хорунжівни.
Та й додому вони летіли на днищі. Аж ось автор малює весілля. Ми бачимо, як збираються люди це святкувати, як іде вінчання у церкві. Це вже саме життя.
Переплітаються у повісті фантастичні події з подіями реальними: автор ніби веде нас від чаклунства до простих селянських звичаїв, до простого життя.
І закінчується повість “Реально-фантастично”: Пістряка й Забрьоху скидують з посад; пан Халявський одружується з Оленою – в цьому їм допомагає та ж Зубиха, – а тому й живуть вони нещасливо. Згодом і пана Халявсь-кого зняли із сотенства, а потім помирає і Явдоха. Дивно те, що коли зірвали стелю – “тут де взявся ворон, та чорний-чорний: улетячи у хату, надлетів над неї, крилами махнув… тут їй і амінь… тільки зуби вискалила!..” “Лопнув” і кіт Зубихи. Читаючи повість Г. Квітки-Основ’яненка “Конотопська відьма”, ніби потрапляєш у казку, де все ж таки поряд йде реальне життя. Завдяки цьому здається, що таке і справді може існувати, що десь там у небі летить на днищі стара Зубиха, щоб здоїти корів та гадів, а вдома її чекає страшний чорний кіт.
Ми з вами начиталися фантастики, страшної й смішної одночасно.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)