У середині XIX століття американський поет-романтик Генрі Лонгфелло досконально вивчив життя індіанців, їхні самобутні традиції, звичаї, їхнє міфологічне подання про побудову миру. Поступово в Лонгфелло зародилася ідея скласти поему, що: розповіла б про зникаючий народ – індіанцях. Поема “Пісня про Гайавате” зробила ім’я її автора безсмертним.
Центральне місце в поемі займає посланець богів, чимсь схожий на давньогрецького міфологічного героя – Прометея. Він навчив індіанців займатися мирною працею, допоміг розчистити ріки
У різних племенах ця людина божественного походження була відома під різними іменами. Найпоширенішим було ім’я Гайавата, що означає “учитель”. Саме Гайавата навчив індіанців мальованому листу, у якому кожна таємнича фігура мала виразний зміст.
Як і личить посланцеві богів, Гайавата зробив кілька подвигів, наприклад, переміг злого чаклуна, що насилав на людей хвороби, переміг царя риб – величезного осетра. У дійсності ж ціль подвигів прості: індіанці навчилися мистецтва знахарства й стали чудовими
Якось Гайавате довелося побувати в країні Дакотов. Там йому сподобалися дуже гострі наконечники для стріл. Ще йому сподобалася ніжна й струнка дівчина Миннега-Ла. І Гайавата знайшов спокій у праці, полюванні й відпочинку біля домівки. Але настала холодна сніжна зима, що скувала льодом ріки й озера.
До індійських селищ непомітно підкрався голод. Навіть Гайавата не зміг нічого порадити землякам. Миннегала вмерла від голоду.
Сидячи біля її остиглого тіла, Гайавата згадував щасливі дні сімейного життя. Цей епізод Лонгфелло побудував на фактичному матеріалі: індійські племена досить часто страждали й гинули від голоду.
Якось Гайавата повідомив, що уздовж берега пливе величезна пірога з білими бородатими людьми. Це були одні з перших європейців, які відвідали Американський континент. Гайавата тепло зустрів гостей, запросив їх у своє житло, щедро почастував. Після торжества й бенкету хазяїн і гості викурили так звану Трубку миру й присягнули у вічній дружбі.
Цей епізод має смутний підтекст: європейці неодноразово давали подібні обіцянки, але, як пам’ятається, жодного не стримали.
Зрозумівши, що об’єднання п’яти племен є його заключною земною справою, Гайавата звертається до індіанців з мовленням. Він дає одноплемінникам різноманітні мудрі ради, одночасно повідомляючи, що йому настав час вертатися в небо. Учитель індіанців вийшов на берег, сіл у свою пірогу, і вражений народ бачив, як його пирога піднімається усе вище й вище:
И народ із прибережжя довго Проводжав його очами, Бачив, як його пірога Піднялася високо до неба В море сонячного блиску – Исокрыласяв тумані…
От так завершився земний шлях посланця небес учителі Гайаваты. Сьогодні індіанці Північної Америки практично втратили свою самобутність, зробившись іграшкою в руках ділків туристичного бізнесу. Поема Генрі Лонгфелло є своєрідною скарбницею пам’яті індійського народу. Заслуга поета полягає ще й у скрупульозному зборі язикових, етнографічних і інших скарбів культури й побуту багатостраждальних індійських племен
(1 votes, average: 5.00 out of 5)