Відомий у всьому світі поет Фрідріх Шиллер для німців має таке ж саме значення, як О. С. Пушкін для росіян і Т. Г. Шевченко для українців. Він автор того твору, який сучасна Європа обрала своїм девізом. “Ода до радості” була покладена на музику не менш видатним німецьким композитором Людвігом Ван Бетховеном. Якщо уважно послухати цю пісню, то можна зрозуміти, що це незвичайний твір, який славить вино, радість і життя:
“І черв’як утіху знає
І небесний херувим.
Станьмо дружною сім’єю
Жити правдою й добром
Присягаю цим
Не дивно, що німці відносяться з такою повагою і любов’ю до свого поета. З не меншою повагою вони відносяться і до створеного Шиллером літературного героя. Щорічно в Німеччині проводяться свята, виставки і презентації, присвячені життю та творчості видатного поета. Частіш усього ці свята відбуваються у рідному для Шиллера Веймарі або в Марбаху, де поет народився. Такі заходи ще раз підтверджують актуальність творчої спадщини видатного німецького митця.
Для мешканців невеликого Містечка Веймар, де жив Шиллер, він не просто поет – тут існує справжній культ його імені. Тут виготовляється
В чому ж секрет такої популярності? Чим же заслужили сам Шиллер і його творчість такої поваги, причому не тільки у співвітчизників, а й в усьому світі? Секрет в тому, що Фрідріх Шиллер – талановитий драматург і поет, якому, завдяки його здібностям, судилося стати виразником просвітницьких ідей – права на боротьбу людини проти деспотизму, за справедливість, рівність і свободу.
Крім того, він є автором народної драми “Вільгельм Телль”, в якій опоетизував боротьбу свого народу за право на особисту свободу і незалежність.
Фрідріх Шиллер народився 10 листопада 1759 року у країні напівзруйнованих замків – символів колишньої могутності Німеччини, і мальовничих сіл. Коли він був дитиною, то дуже любив спектаклі тогочасних містерій і вистави пересувних лялькових театрів. Згодом хлопчика віддали до латинської школи, а після її закінчення – до духовної семінарії. У цей період майбутнього поета і драматурга цікавили твори таких серйозних авторів, як Вергілій, Горацій і Овідій.
Саме після цих творів Шиллер став розуміти, що тогочасній літературі вкрай потрібні справжні народні герої. Вже в юному віці він став писати драми і вірші, займаючись пошуком такого героя, який був би зрозумілим представникам будь-якого прошарку своїх співвітчизників.
Та кого ж зробити героєм своїх творів – натовп чи одинака? Шиллер вирішує це питання на користь одинака. Крім того, що він не дуже любить натовп, він ще й прекрасно розуміє, що будь-яким натовпом все одно управляє одна людина. Митець примушує юрбу спокійно чекати, поки її визволення відбудеться завдяки випадку долі чи за допомогою визначеного героя.
Навіть Вільгельм Телль для автора не ватажок, а людина, обрана долею. Та й народ у однойменній драмі не просто юрба, не просто натовп. Це спільнота, складена з окремих героїчних особистостей, і кожний з них рівний Вільгельмові Теллю, кожний з них так само може очолити боротьбу за незалежність.
Ця спільнота майже ідеальна і її представники розмовляють виключно “високим стилем”.
Саме так з’являється Вільгельм Телль, образ, вкрай необхідний для формування народного характеру. Він покладистий і миролюбний, навіть схильний терпіти образи і не протистояти їм.
“Хай кожний вдома буде жити в тиші,
Хто сам сумирний, того лишать з миром…”.
Герой щиро вірить, що послух та терпіння принесуть більше користі і все минеться само собою, але реальність руйнує його ілюзії. На його рідну землю приходять австрійці і знищують усе на своєму шляху. А старому Гальдену загарбники навіть виколюють очі через те, що він не видав, де сховався його син. Дивлячись на те, що відбувається, Вільгельм Телль розуміє, що боротьби не минути:
“Прекрасний край, благословенний небом,
Та той, хто землі наші обробляє
Не скористається посівами своїми…
Тут вся земля – церковна й королівська…”.
У відповідь на питання юного сина Вальтера, хто ж є тим королем, що такий жорстокий до їхніх співвітчизників, Вільгельм з іронією відповідає: “Він підданих кормилець й захисник”. Послідовний у своїх справах і думках, Телль не вклоняється австрійському намісникові і за це його заарештовують. Намісник Геслер, знущаючись з Вільгельма, примушує його стріляти у яблуко, поставлене на голову сину Телля юному Вальтеру.
Влучний стрілець, він збиває яблуко, син залишається живим, але їм так і не дарують обіцяної свободи. Вільгельм дивом рятується, а вчинок австрійця стає останньою краплею, яка переповнює чашу його терпіння:
“Так, є кінець насильству і тиранам
Коли жорстоко розтоптані права
І гніт нестерпний
Тоді разючий залишиться меч…”.
Образ Вільгельма Телля, створений Фрідріхом Шиллером, у всі часи дуже цінували письменники і поети. У 1860 році у передмові до чергового видання українського літературного альманаху “Хата” були надруковані такі слова: “Нехай воно й буде собі до любої вподоби кожному, хто розуміє всяку красу і правду, якою б її мовою не вимовлено. Нехай читають Пушкіна і Гоголя наші земляки, нарівні з Байроном, Міцкевичем Шиллером…”.
Мабуть, краще і не скажеш…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)