На просторій, світлій галявині виріс могутній дуб із кремезним стовбуром і міцними розгалуженими гілками, які підгримують густу крону. Це найгарніший дуб в усій діброві, саме про такі дерева складали в народі пісні, а поети писали вірші. Дуб – дивовижне дерево.
Адже виріс він із малесенького, але щасливого жолудя (далеко не всі жолуді проростають), якого загубила чи сойка, чи білочка і не знайшов дикий кабан. Кількома гілочками піднімався він під небо, такими тонесенькими, що дивовижно, як вони тримаються, а найменша гілочка накрилась величезним
Дуб – сонцелюбне дерево, його плоске широке листя дає можливість світлу пройти крізь нього до самої землі, де росте безліч більш дрібних рослин, а коріння дружить із грибами, і тому в дібровах так багато боровиків, лисичок, груздів.
Якщо нападе на дерево гусінь, інші дерева можуть загинути – лише не дуб. Він виживе – того ж літа на ньому з’являться листочки. Дуб не загине навіть тоді, коли його зрубають лісоруби.
Залишиться тільки пеньок!
Пройде час – і від пенька потягнуться до сонця листочки: це прокинуться “сплячі” бруньки, які десятиліттями, а то й віками чекали
У багатьох народів світу дуб шанується як символ могутності, мудрості і довголіття.
Огорожа навколо дуба; зроблена дбайливою людською рукою, – то символ єднання природи з людиною. Цей дуб прожив кілька століть – хай живе й далі і дарує людям радість.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)