Краса в усі часи була предметом насолоди, як чоловіків, так і жінок, незалежно від їхнього віку і матеріального становища. П. Зюскінд створив свій роман “Парфумер” (“Запахи”), базуючись саме на цьому невідчутному понятті, надавши йому ознаки ідеальності і неземної досконалості.
Жан-Батіст Гренуй не є уособленням прекрасного, навпаки, в ньому є та частинка брудного і відразливого, яка і породжує в ньому думку про його недосконалість і неповноцінність. Надії на набуття краси герой покладає на створення чудесного, чарівного аромату,
Принадність аромату юних дівочих тіл і породжує у Гренуя шалено страшну, але все ж геніальну ідею укласти цей одурманюючий запах в судину. Тут, я думаю, в повній мірі, і розкривається мотив досконалої краси та насолоди в романі. Справа в тому, що краса – це неоднозначне, занадто багатогранне поняття, про істинність якого можна судити лише після самостійного
Будь-яка краса хороша лише у своєму первісному, незайманому вигляді. Саме тому людина і захоплюється природою, до якої ще ніхто не доторкався. Так само і жіноче тіло: воно дихає чистотою і ніжністю, віє любов’ю, теплотою, ласкою, манить, притягує, але тільки тоді, коли воно живе.
Укласти досконалу красу в посудину – все одно, що знищити її. Жан-Батіст, не знаючи цього, сподівався на створення великого, одурманюючого аромату, але його спонукання були аж ніяк не благими, а краса, як відомо, в невмілих руках стає страшною зброєю, здатною “вистрілити” не в тому напрямку. “Щоб красу створити, треба самому бути чистим душею”, – говорив відомий композитор Михайло Іванович Глінка. Гренуй на шляху до втілення своєї геніальної ідеї здійснював вбивства. Цей факт, безсумнівно, доводить нечистоту його помислів. А значить, створення досконалої краси героєм не може втілитися в реальність.
Передати всю її тонкість і звабливу таємничість людина з брудними спонуканнями не в силах.
Гренуй хотів домогтися від навколишніх любові до себе, хотів не виділятися з натовпу і не бути предметом косих і несхвальних поглядів. З дитинства він був кинутий напризволяще і змушений працювати в несприятливих умовах. Дійсно, він викликає жалість в деяких моментах по ходу читання роману. Але чи можливо порівняти його шалене бажання з його жалюгідним життям?
Я вважаю, що неможливо. Заподіювати біль іншим не має права жоден з нас, навіть під впливом важливих, глибоких, обгрунтованих деякими обставинами причин. Коли Гренуй зустрів свою першу жертву, він втратив розум і самовладання.
Відчувши, як пахне досконала краса, герой загорівся пекучим бажанням набути її самому, заволодіти її прекрасним запахом, зскрібши його з юного, прекрасного тіла. Як може досконала краса триматися під замком, нудитися в скляних оковах непривабливої судини? Про це Жан-Батіст, на жаль, не подумав, що і стало причиною жахливих за своєю суттю подальших подій.
Мотив досконалої краси в романі “Парфумер” домінує, червоною ниткою проходить через весь твір. Можливо, він навіть ідеалізований П. Зюскіндом для посилення читацького сприйняття того, що відбувається. Він доводить, що неможливо створити досконалість без любові, але як би то не було, досконала краса зображується автором в незвичайному, небаченому раніше вигляді. “Геній чистої краси” Пушкіна в порівнянні з розумінням цього поняття П. Зюскіндом – доступне будь-якому погляду насолода, а для визнання краси в “Парфумера” потрібно не тільки побачити, а й відчути, вловити її аромат.