Це відбулося на острові на острові Джерба, у Тунісі, коли знімали французький кримінальний роман “Втрачена сумка”. Актори, оператор, звукоін-женер та весь інший персонал, що має бути при зйомках фільму, з ранку до вечора щодня стояли на жахливій спеці. Кожну сцену треба було репетирувати. А потім ще багато разів зняти, щоб наприкінці можна було взяти найкращий вдалий остаточний варіант. І потім треба годинами чекати на сонці – чи на Хмари, чи на безвітря, чи, навпаки, на вітряну погоду, – в залежності від того, що було необхідно (часто
Все це робило зйомки фільму виснажливими.
Це – найважніші люди при виготовленні фільму: актори; режисер; автор сценарію; оператор; звукоінженер; директор картини; асистент чи асистентка режисера; дівчина, що фіксує всі фази зйомочної роботи; освітлювачі; гримери та декоратори. До цього ж ще інший допомагаючий персонал, від водія до електрика, від столяра до костюмера, від людини, що розкладує кабелі, до реквізитора (який відповідає за те, щоб всі предмети, які потрібні для фільму в окремих сценах, було придбано та доставлено у потрібний час до міста: чи то підводний
У французькому слові для режисера “Кеаіізаіеиг”, власне кажучи, точно показано, що він робить. Це означає “здійснювач”. Він вирішує, як написана Історія буде “здійснена”, тобто знята: де, яким чином та з якими акторами.
Німецький фільм був колись всесвітньо відомим та користувався світовим визнанням. У двадцяті та на початку тридцятих років з’явились великі фільми Фріца Ланга, Ернста Любича та Фридриха Вільгельма Мурнау. Марлен Дитріх стала завдяки своїй ролі у фільмі “Голубий ангел” іконою кіносвіту. Нацизм підготував цьому блискучому розвитку кінець. Більшість великих режисерів та багато акторів емігрували, легендарна кіноспілка Ша втратила багато мистецьких сил та стала виробництвом національно соціалістичних патріотичних фільмів.
Після війни німецькому фільмові коштувало багато зусиль,,щоб у розділеній країні досягти міжнародного рівня. Завжди на краю подій стояв фільм, який фінансувала та контролювала держава, у НДР, де поряд з 15 чи 20 власними та кількома західними виробництвами демонструвалось щорічно дуже багато фільмів з тогочасного Східного блоку.
Після об’єднання Німеччини у 1990 році виробництво ПЕРА, на якому було зайнято багато співробітників та яке було відоме через обладнання та техніку не змогло з економічних причин продовжувати свою роботу. Лише деякі кіномитці змогли продовжувати роботу у інших фірмах. Сьогодні німецький фільм має боротись проти сильної конкуренції: телебачення приваблює не лише глядачів, але й також режисерів та акторів. Фільми з Голівуда переважають у програмах кінотеатрів. Іноземна продукція виграє також через те, що майже всі іномовні фільми синхронізуються. У цьому оточенні важко ставати на ноги німецькому фільмові.
Однак у Німеччині створюється все більше знов переконуючих мистецтвом фільмів; вони виникають нерідко завдяки чудовому державному сприянню кіно та завдяки телебаченню, що часто бере участь у фінансуванні фільмів.
Поруч з міжнародними кінофестивалями у Маннгеймі, Оберхаузені, Лейпцигу та низкою фестивалів художнього фільму зі спеціальною орієнтацією у Гофі, Любеку, Мюнхені, “Берлінале”, заснований у 1951, є важливішим форумом для інтернаціональних зустрічей у кіногалузі.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)