У кожного з нас є в житті Вчитель у найвищому розумінні цього слова: мудрий порадник, суворий наставник, лагідний помічник.
Поетові Володимиру Сосюрі пощастило – в його житті був учитель, що завоював повагу і щиру любов своїх учнів. Йому присвятив поет свого вірша через багато років після закінчення школи. Вдячний учень пам’ятає найдрібніші і найпростіші деталі його зовнішності: “тихий карий зір і кашель… сухий”. І це невипадково: учитель-наставник став рідною, близькою людиною
. Особливої довірливості, інтимності віршу
Ти вчив любити подвиги людини,
Красу труда й безсмертний рідний край.
Учитель допомагав їм дорослішати й пізнавати світ:
З тобою наша молодість розквітла
І наших дум пориви огняні.
Нині говорять, що бути вчителем непрестижно, несучасно, але я не згодна з цим. Чи може хтось бути сучаснішим за людей, які виховують майбутнє країни?
Я погоджуюсь із Володимиром Сосюрою, що вчительський “благородний, безкорисливий труд” є “подвигом високим”. І доказом тому є цей чудовий вірш.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)