Роман “Третя рота” – це яскравий зразок мемуарної прози. Читаючи цей твір, ми можемо яскраво уявити і багатогранний внутрішній світ великого поета, і життя нашого народу в 1910-1950-ті роки, і цікаві подробиці літературного, культурного життя в ті часи.
Оповідаючи про себе. Володимир Сосюра писав про тяжкі випробування, через які довелося пройти українському народові. Згадаймо, наприклад, яким уявляється нам, читачам роману, період громадянської війни в Україні.
Ми бачимо різні політичні сили, заплутаний перебіг подій, мінливість
Своєю щирістю і правдивістю роман-сповідь Володимира Сосюри часом просто-таки вражає. Письменник розповідає про себе такі речі, які хтось інший, мабуть, залишив би в потаємних куточках своєї душі: “Я вірив тому, як офіційно трактувалася смерть Хвильового і Скрипника, і щиро сказав, то я любив цих людей. І що мені дуже тяжко розчаровуватися в них. Що я засуджую їхнє самогубство як жах відповідальності перед трибуналом комуни, як ганебне дезертирство”. Можна тут гірко посміхнутися…
Але в цих зізнаннях – доказ органічної правдивості
Окрім того, треба пам’ятати, що в ті часи багато хто вірив владі, Сталіну. Змушений був повірити і Володимир Сосюра… Чи маємо ми моральне право з позицій сьогоднішнього дня дорікати йому за це?
Напевне, ні…
Усього трохи більш як сторінку написав Володимир Сосюра “про найстрашніше в моєму житті” – голод 1933 року. Але написав гак, що за сказаним чуєш безмір несказаного – всю трагедію народу і тим самим особисту трагедію поета: “Боже мій! Я бачив тільки краплю страждань мого народу, та й ті краплі падали, як вогняні, на моє серце і пропікали його наскрізь”.
Поет писав ці рядки тоді, коли навіть згадувати про той страшний голодомор не можна було.
Володимир Сосюра пише і про українську мову, і про національну долю землі своєї. Зрештою, це і є головна тема і головний мотив автобіографічного роману-сповіді Володимира Сосюри: роздум про свій народ, його долю, про відповідальність за його душу.