Уже у віршах 1817-1819 воля стає те вищим суспільним благом – предметом “похвального слова” (“Хочу оспівати Волю миру”), те метою, до якої спрямований поет разом із друзями-однодумцями (“зірка чарівного щастя”), те кроком від оман і суєтного життя до “блаженства” істини й мудрості (“Я тут, від суєтних оковів звільнений, / Учуся в Істині блаженство знаходити”), те змістом поетичної “жертви” (“Волю лише учася славити, / Віршами жертвуючи лише їй”) і позначенням щиросердечного стану поета (“таємна воля”).
Саме
Петербурзький період. Воля – абсолютна, загальнолюдська цінність, вона поза часом і простором, це вище благо й супутниця Вічності. У ній Пушкін знайшов масштаб для оцінки суспільства й перспективу подолання його недосконалостей.
Алегорії волі протипоставлені алегоричним образам “Тиранів миру”, “Несправедливої влади”, “увінчаного лиходія”… “Вільність” – увесь світ, а не тільки Росія позбавлена волі, а тому ніде немає радості, щастя, краси й блага. Але це також погляд освічених дворян.
Прославляючи
Поет – супротивник насильства, воля не може бути досягнута в рез-ті революції (акт відплати тиранам).
В “Селі” воля не абстрактна ідея загального блага, а конкретно – воля російського селянства..
В “До Чаадаєва” на перший пан виходить внутрішня воля, без якої не мислиться воля суспільна. Воля пов’язана з життям серця, з поданнями про честь і борг.
Романтична лірика 1820-1824. Тема волі – центральна. Кинджал – “таємний страж волі” (“Кинджал”), “Наполеон”, “До моря” – пронизує мотив волі. “До Дельвигу” – “одна воля мій кумир”.
Воля для Пушкіна в роки изгнанничества – один з політичних символів, готувався до дороги “у димі, у крові, крізь Хмари стріл”, що веде до торжества волі.
В 1823 – розчарування, песимістичні настрої через: 1) поразка європейських революцій; 2)у змовниках, які не зважувалися присвятити…3) сумніву в можливості швидкої революції. “Волі сівач пустельний…” – криза віри в можливість швидкого досягнення суспільної волі (люди виявилися не готові до сприйняття “живлющого насіння” волі.)
Ведучим став мотив особистої волі. “В’язень” – на волі є все, що асоціюється з особистою волею – хмари, гора, “морські краї”, вітер. В’язень – це поет-вигнанець, що утомився від неволі, але не зломлений, що не здався. “До моря” – море, як і океан, стихія, бура, гроза, шторм, завжди асоціювалися з волею. Пушкіна вподібнює море живій істоті, одержимому заколотними поривами духу.
Море – ще й символ людського життя, що може “винести” куди завгодно, до будь-якій “землі”. Але тепер його розуміння волі стало іншим – тому що воля – благо, неугодне тиранам, він жадає волі стихійної, її ідеал завжди живе в серце людини.
“У глибині…” – послання написане мовою політичних алегорій, близьких і зрозумілих декабристам.
Кінець 20-х – 30-е. Воля – особиста незалежність, “достоїнства особистого”. Будь-яке порушення прав особистості, якими обставинами воно б не було викликано, розцінювалося поетом як придушення особистості людини, прагнення принизити його, звести до положення раба.
Воля для Пушкіна – це воля мати власну думку про суспільство, про історичне минуле свого народу, можливість критично оцінювати “голосні права, від яких не одна кружляється голова”. До особистої недоторканності ставляться й сім’я, будинок творчий шлях.
Підсумок. “Я пам’ятник…”. Відмежувавшись від усього, що здатно тільки принизити людини, Пушкін прийшов до нового розуміння вільного життя. У ній супутниками людини, нічим не обмеженого у своїх пересуваннях по землі, будуть Природа, краса якої створена творчим генієм Бога, і творами мистецтва, створені художниками – людьми, натхненними Богом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)