Сотник Микита Уласович Забрьоха та писар Прокіп Ригорович Пістряк – головні герої повісті Григорія Квітки-Основ’яненка “Конотопська відьма”. Микита Забрьоха сотенство своє не заслужив, а успадкував. У Конотопі “Таки хто скільки не зазна, то сотенною старшиною все були Забрьохи: …так від отця до сина так сотенство і переходило”.
Двадцятип’ятирічним, як помер його батько, Микита Уласович став сотником, але у справах сотні був безпомічний, мов дитя. Він сам зізнається писарю: “Ти знаєш, що я нічого письменного не розкую,
Невміння читати, писати, рахувати робило його повністю залежним від писаря. “Лічи сам і роби як знаєш, – говорить Забрьоха Пістряку, – ти на те писар; а я усе опісля підпишу, бо я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати”. Не зумівши прочитати рапорт, він підписав не там, де слід, на що полковник у відповідь написав: “Конотопський сотник, пане Микито, ти єси дурень”.
Микита
Вирішив сотник сватати Олену хорунжівну, яка жила з братом на Безверхому хуторі та сама порядкувала у господарстві. Микита Забрьоха був такий розумово обмежений, що не зміг навіть до ладу розповісти про свої наміри, за що й одержав печеного гарбуза.
Та й якій гарній дівчині міг би сподобатися такий чоловік, як Забрьоха? Ось як Квітка описує сотника, який після сну “схопивсь, випозіхався, вичухався, помоливсь Богу, нюхнув разів тричі кріпкої роменської кабаки… сів на лавці: голова йому нечесана, чуб не підголений, пика невмита, очі заспані, уси розкудовчені, сорочка розхристана…” Він тільки й думає, щоб добре випити, смачно поїсти та вволю поспати. У поводженні з людьми Микита погордливий, пихатий, бундючний.
Мова Його лайлива. Навіть із писарем він говорить грубо: “Сідай же, приятелю; якого-бо ти чорта там біля порога маячиш, як той цуцик на вірьовці?” Але і такий недотепа пристосовується до життя: живе на хабарі і не вважає це злочином. “Я тут є сотник, – гордо говорить Забрьоха, – голодувати не буду: той прийде з хлібом, той з паляницею, той з буханцем, а інший і мішечок борошна привезе; аби б тільки позивались…” Поряд із Забрьохою завжди крутиться писар Пістряк. Він значно хитріший і підступніший, ніж сотник, а своє привілейоване становище використовує у власних інтересах.
Писар хизується своєю вченістю, бо “дванадцять год вчився у дяка у школі: у год вчистив граматику, два годи вчив часословець, півчварта года сидів за Псалтирем…” Учився довго, але писане читав по складах. Єдине, що добре загноїв – це говорити… “не по-просту, усе з писання…”. Але те мудрування навіть “іець Костянтин не міг зрозуміти і, послухавши, було скаже: “Хто тебе, чоловіче, зна, що ти там говориш!” но достовірніше, ніж деякі історіографи. Крім того, про деякі факти автор дізнався від свого діда Івана, який сам був безпосереднім учасником повстання.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)