Змінюються часи і влада, життєвий уклад і людський світогляд. Але незмінними лишаються найвищі істини, одвічною лишається людська потреба любити. Тема кохання в усіх народів, від прадавніх часів і до наших днів, – завжди актуальна для мистецтва, бо корені її глибоко заховані в людському єстві. Загальновизнаними рисами української натури є м’який ліризм, схильність до тонкого світовідчуття, до поетизації інтимних почуттів.
Тому українські поети незмінно чаруючі і прекрасні в інтимній ліриці. Максим Рильський та Володимир Сосюра не
Максим Рильський – справжній майстер поетичної форми. Гарний смак і бездоганне володіння словом стали запорукою того, що тема кохання знайшла в його творчості надзвичайно гармонійне втілення. Співзвучність закоханого серця і навколишнього світу – основний мотив його інтимної лірики. …Знов слова, міцні, Як темна мідь, у тиші залунали.
Але рука безвладно випускає
Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання… (“Так ніхто не кохав…”) Уяву митця образ коханої бентежить згадками. Поєднана долею з іншим, вона в незгасній пам’яті залишається щастям поета, його бажаною і єдиною: Наче сон…
Я прийшов із туману і промінням своїм засіяв… Та на тебе, чужу і кохану, я і славу б свою проміняв. (“Коли потяг у даль загуркоче…”) Як і в поезії Рильського, в інтимній ліриці Володимира Сосюри глибина і краса почуття вносить гармонію у світ навколо ліричного героя: Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій, і гаї синіють ген на видноколі, і синіє щастя у душі моїй. (“Васильки”) Любов у душі людини сильніша над усе. Поет переконаний, що цей благословенний Божий дар прилучає людство до вічного: Якби зібрати з неба всі зірки і всі сонця з усіх небес на світі, – моя любов горітиме яркіш за всі сонця, на тисячі століттів. (“Марії”)