У славній плеяді безсмертних класиків літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Пушкін і Толстой, Гете і Байрон, Шіллер і Гейне, Бальзак і Гюго, Міцкевич і Бернс, Руставелі і Нізамі, чия мистецька спадщина стала надбанням усього передового людства. Тарас Шевченко – символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів
Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу. Тарас григорович Шевченко прожив дуже мало – лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки – під ярмом кріпацтва і понад 10 років – у найжорсткіших умовах заслання.
А решту – 13 “вільних” років перебував під невсипущим
Все он изведал: тюрьму петербургскую, Справки, доносы, жандармов любезности, Все – и раздольную степь Оренбургскую, И ее крепость… В нужде, в неизвестности Там, оскорбляемый каждой невеждою, Жил он солдатом с солдатами жалкими, Мог умереть он, конечно, под палками, Может и жил-то он этой надеждою. Царський уряд не впереше розправлявся так з небажаними йому передовими людьми. Полум’яний співець свободи, Тарас Григорович Шевченко поділив сумну долю кращих людей, які жили в роки царської реакції.
Пушкін і Лєрмонтов, убиті з намови царя, замучений Полежаєв, декабристи, загиблі у Сибіру на каторзі, були його попередниками. Не кращою була доля і його сучасників. Чаадаєва оголосили божевільним. Герцену довелося тікати за кордоню. Великого російського критика Віссаріона Бєлінського вкятувала від каземату лише смерть.
У заслання потрапив Салтиков-Щедрін, на каторгу було відправлено Достоєвського. Але ні арешти і жорсткі переслідування, ні вогкі і темні каземати ІІІ відділення. Ні заслання і солдатчина – ніякі утиски не змогли зігнути поета-революціонера Тараса Шевченка.
Караюсь, мучуся… але не каюсь!- Писав він у вірші “О думи мої!”. Шевченко говорив, що він ніколи не зійде з раз назавжди обраного шляху, з шляху народного співця: Нікому я не продамся, В найми не наймуся.
Не зігнувши великого Кобзаря духовно, царизм зламав його фізично. Незважаючи на те, що Шевченко був “наділений міцною будовою тіла”, як було сказано у вироку про заслання, царськи сатрапи завдали непоправимої шкоди його здоров’ю, злочинно скоротили життя і прискорили смерть. Нижче наведено свідоцтво, виявлене у фондах Центрального державного історичного архіву в Санкт-Петербурзі. Це перший, що дійшов до нас, лікарський висновок про передсмертну хворобу Шевченка.
Досі не було точних медичних даних про обставини хвороби і кончини поета. Свидетельство Дано сие в том, что академик Тарас Шевченко, 49 лет от роду, давно уже одержим органическим расстройством печени и сердца (vіtіum heparіs et cordіs) в последнее время развивалась водяная болезнь (hydrops), от которой он и умер сего 26 февраля.
С.-Петербург, февраля 26 числа, 1861 года. Подлинник подписал: Доктор Эдуард Бари. Ординатор при больнице Св. Марии Магдалины.
Верность копии сей с подлинным свидетельством Эдуарда Бари свидетельствую с приложением печати полиции Императорской Академии Художеств. Февраля 27 дня 1861 года. Полицмейстер Академии капитан І рванга Набатов. Нижче на свідоцтві – помітка олівцем: “47 лет от рождения” – поправка до віку Т. Г. Шевченка, помилково вказаного лікарем. Дане медичне свідоцтво про останню хворобу поета, написане лікарем Едуардом Яковлевичем Барі, який наглядав за Тарасом Григоровичем, дозволяє зрозуміти всю глибину непоправної шкоди, заподіяної міцному від природи здоров’ю Шевченка його коронованими і некоронованими катами.
Сучасна медична наука дає можливість уточнити діагноз, встановлений у 1861 році лікарем Е. Я. Барі, і сформулювати його так: передсмертною хворобою Тараса Григоровича був органічний декомпенсований порок серця третього ступеня, цироз печінки і асцит. Виявлені у державних архівах документи дозволяють нам тепер детально дослідити і науково обгрунтувати всі обставини перебігу хвороби і смерті Т. Г. Шевченка. Вони ще раз доводять, що смерть геіального народного поета була передчасною. Її зумовив і прискорив царизм. Як відомо, Шевченко був сином селянина-кріпака і сам був кріпаком. Батько і мати великого поета передчаснопомерли від непосильної праці, нестатків і хвороб.
Така ж доля чекала Тараса Шевченка. Залишившись в одинадцять років круглою сиротою, він рано зазнав непосильного тягару підневільної праці, відчув горе “бедного неулыбающегося мужика”. Жив Шевченко у надзвичайно тяжких умовах, дуже бідував, часто голодував і хворів. Навесні 1837 р. коли 23-річний Тарас як кріпак поміщика Енгельгарда працював у кімнатного живописця В. Ширяєва, він тяжко захворів.
Земляк і приятель Шевченка – художник Іван Максимович Сошенко зразу ж поклав Тараса, який пашів жаром, у ліжко і терміново викликав знайомого лікаря Жадовцева. Лікар уважно оглянув хворого Шевченка і сказав Сошенкові: – Хворого необхідно відправити до лікарні, тому що з вашими грошима гарячку лікувати вдома не можна. Але і в лікарні не дешево коштувало лікування.
Скупий Ширяєв не дав жодної копійки, хоч у контракті, підписаному ним, передбачалося, що в разі захворювання учня на протязі строку навчання майстер зобов’язаний лікувати його на свій рахунок. Довелося друзям Тараса клопотатися перед Колмітетом Товариства заохочення художників. З цього приводу у звіті Товариства від 30 травня 1837 року відмічалося: “Пансіонеру Алексєєву і учню Шевченку на ліки…
50 карбованців” . На ці гроші лікар Жадовцев і художник Сошенко помістили Тараса до Петербургської міської лікарні святої Марії Магдаліни (нині лікарня ім. Віри Слуцької), біля Тучкового мосту.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)