Інколи душа співає. Чи прислухались ви колись до того співу? То щось незрівнянно чисте і свіже, що віддихує духмяним теплом. Це тепло проходить крізь усе тіло, збуджує кров і наповнює єство відчуттям блаженства.
Воно здатне проривати сірі оберемки буднів яскравим палаючим світлом, що робить похмуру годину лагідною короткочасною миттю. Ім’я цього тепла, цієї дивовижної стихії, яка сильніша за все на світі, яка возвеличує і окрилює людину – кохання.
Кохання горіло в серці Володимира Сосюри, горіло, радуючи його життя, зігріваючи всіх,
Якби зібрати з неба всі зірки
І всі сонця з усіх небес на світі,
Моя любов горітиме яркіш
За всі сонця, за тисячі століттів.
Справжнім поетичним шедевром інтимної лірики Володимира Сосюри є поезія “Так ніхто не кохав”, яку поет присвятив своїй першій дружині. Ліричний герой настільки романтизує своє почуття, що воно за глибиною і щирістю здається йому єдиним за всю історію людства:
Так
Лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Зустріч з коханням – це подарунок долі, особлива місія. Зустріч з коханою для поета – довгоочікуване щастя, бо для неї він беріг свою любов, “як зірку”. З величезною ніжністю і трепетом зізнається він коханій у своєму почутті:
Ти для мене, як вічності небо,
Що сіяння нам шле з висоти.
Слав пісень я багато про тебе,
Та найкраща пісня – це ти.
Кохання ліричного героя Сосюри справжнє, тому воно вічне. Заради коханої, з якою довелося розлучитися, він здатний на все: віддав би і свою славу поета, і досягнення, тільки б повернути кохану, тільки б чути її голос, і “коси сумні цілувать”.
Почуттєвість і романтизм – невід’ємні риси художнього відтворення Володимиром Сосюрою найкращого у житті почуття – кохання. Його поезії про кохання – це кращі здобутки інтимної лірики в українській літературі.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)