Значна частина поетичного доробку В. Сосюри – це любовна лірика. Це і вірші про перше кохання, що пережив він під час революції, і твори, присвячені дружині Марії, з якою щасливо прожив до смерті, але навіть у похилому віці любив її так же ніжно і пристрасно, як молодим.
Молодість В. Сосюри, що проходила на степах Донеччини, припала на часи революції. Романтичний і запальний юнак спочатку вступає до петлюрівських загонів, а пізніше, повіривши в ідеї комунізму перейшов до більшовиків. Через багато років, ставши вже визнаним поетом, В. Сосюра
Тоді в сірій шинелі під вербою в донецькому степу він прощається з коханою. Ту пристрасть, що панувала в молодих серцях, передають такі рядки:
Твої губи – розтулена рана…
Ми хотіли й не знали – чого…
Од кохання безвольна і п’яна.
Ти тулилась до серця мого…
Юнак був впевнений, що ніщо не може розлучити його з любою дівчиною назавжди, але сталося інакше:
Ти давно вже дружина другого,
Я ж – відомий вкраїнський поет.
Він готовий відмовитися від слави заради неї, навіть очі дружини нагадують йому її. Любов
Кохання у В. Сосюри нерозривно пов’язане із природою. Зорі, садки, верби, акації, волошки, солов’ї – це не просто тло для його кохання, весь оточуючий світ ніби сам наповнений пристрастю і ніжністю. Тому і з’являються такі образи, як “ночі жагучі”, солов’ї, що солодко співають про любов, “закохані зорі”. Природа відчуває справжнє кохання, а тому переймається і живиться ним. Ліричний герой поезії “Так ніхто не кохав” впевнений, що його кохання найсильніше на всі світи і віки.
Він думає, як кожна закохана людина, що відкриває для себе ці почуття вперше, і впевнений; що ніхто не переживав їх раніше. Отже, не дивно, що йому в цей день і світ здається іншим, кращим. Ліричний герой думає, що і природа навкруги закохана і оновлена любов’ю, як і він сам:
В день такий на землі розцвітає весна
І тремтить од солодкої муки…
Ліричний герой не відмежовує у своїй душі кохання до дівчини і до України:
Коханий любить не захоче тебе,
Коли ти не любиш Вкраїну…
А в іншій поезії ліричний герой зізнається, що в серці його “злилися і ти (кохана) і Вона (Україна) в образ єдиний навіки”. Так думала справді патріотична і романтична людина.
Поезії, написані в тридцяті роки і пізніше, присвячені дружині В Сосюри – Марії, яка була найбільшим його коханням. Ці твори трохи спокійніші, бо написані вони, вже дорослою людиною, але сповнені тим самим настроєм. Ліричний герой поезії “Якби помножити любов усіх людей”, як і раніше, впевнений у тому, що його любов не знає аналогій: вона, “як день”, світить яскравіше, ніж усі сонця на світі, пахне міцніше, ніж усі квіти, жодна красуня землі не відверне його погляду від Марії. Весь навколишній світ: і ліхтарі, і зорі, і гілля, і далеке море – співає йому єдине слово: “Маріє!..”
В. Сосюра у своїй інтимній ліриці постає невиправним романтиком. Його можна порівняти із Петраркою і Данте, любов яких є взірцем для наступних поколінь. Кохана для таких людей – це ідеал, натхнення і смисл усього життя.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)