На початку травня 1820 року Пушкін був змушений покинути столицю й відправитися в південне посилання. Причиною цьому були “крамольні” вірші начебто оди “Вільність” і ” Село “, влучні жарти, каламбури, епіграми, які жадібно листувалися вільнолюбною молоддю й не могли не залучити уваги царського уряду. Три тижні Пушкін про – вів у сімействі генерала Раєвського, свого знайомого.
Привітна атмосфера будинку Раєвських, де талант молодого поета почитали, і чарівна Природа Південного Криму робили посилання Пушкіна воістину щасливими
Приїхавши в зазначене місце, поет був вражений разючою зміною: замість квітучих кримських берегів і блакитного моря – оголеним, випаленим сонцем нескінченні степи. Відразу позначилася відсутність друзів, шумних бесід і споровши сними.
Не було й того постійного веселого гамору, що з ранку до ночі наповнював будинок Раєвських. Була тільки канцелярія, нудна, одноманітна робота й відчуття повної залежності від начальства. Щоб розвіяти цю гнітючу нудьгу, щоб прогнати почуття
У цей час і написане Пушкіним вірш “В’язень”.
Вірш невеликий по обсязі: у ньому всього Дванадцять рядків. Але кожне слово настільки відповідає своєму місцю, що його не можна замінити ніяким іншим. За формою своєї вірш нагадує фольклорний добуток, тому так легко згодом стало виконуватися як пісня
Ідея вірша “В’язень” – заклик до волі. Це ми розуміємо відразу, тільки прочитаємо його. Заклик до волі – у лементі орла, що клює під вікном в’язня їжу.
Орел теж бранець, він виріс і вигодуваний у неволі, але прагнення до волі в ньому так велико, що ніякі інші радості не можуть замінити його. “Давай полетимо!” – призиває волелюбний птах в’язня. І далі пояснює, подбадривает: “Ми вільні птахи; пора, брат, пора!” У цих словах – думки Пушкіна про те, що по природі своєї людин, як і птах, повинен бути вільним. Воля – природний стан кожної живої істоти
“В’язень”, як і багато інших віршів Пушкіна, ділиться на дві частини, що відрізняються друг від друга інтонацією й тоном. Частини не контрастні, у них поступове, зростаюче посилення почуття. Воно починається із заклику орла: “Давай полетимо!” Тут спокійне оповідання стрімко переходить у жагучий заклик, у лемент про волю. Підсилюючись усе більше й більше, цей лемент як би зависає на найвищій ноті.
Він – у словах: “… лише вітер… так я!”.
Цікаво те, що в “В’язні” жодного разу не зустрічається слово “воля”, у той час як цим почуттям вірш пронизаний наскрізь. Воля – от до чого прагнули герої вірша, волі – от чого не вистачало його авторові
(2 votes, average: 2.50 out of 5)