Сюжет роману Горького “Мати”

Роман “Мати” – добуток, створений на рубежі двох століть, у нелегкий і бурхливий час, що стрімко несе все старе й дающее життя новим ідеям, новим суспільним плинам, які опановували розумами й серцями. Процес корінного ламання суспільного світогляду, що розгорнувся в російському суспільстві в даний період, відома боротьба між новими матеріалістичними й ідеалістичними філософськими плинами, що виникли на рубежі XІX-XX століть, – все це не могло не знайти відбиття в літературних творах тої епохи.

Творчість М. Горького не є тут виключенням.

Воно з’явилося відгуком на події часу, коли мінялося саме поняття героїчного, коли протест проти існуючого ладу став справою кожної розсудливої людини. Зовсім інше питання – у яких формах цей протест виражався. Не можна забувати, що разночинский період визвольного руху в Росії змінився в цей час пролетарським, що розвивався переважно під впливом теорії марксизму

Роман “Мати” виявляє зовсім чітку позицію автора стосовно суспільних перетворень; добуток перейнятий пафосом боротьби за перебудову життя, що тривалий час давав привід для досить однобічної оцінки його в рамках радянської ідеології.

За “героїчною боротьбою нового покоління революціонерів” не зауважували (або не хотіли зауважувати) живих людей з їхніми внутрішніми протиріччями, стражданнями, моральними шуканнями. Але ж саме внутрішній духовний мир людини цікавив найбільших російських письменників, добутку яких стали класикою світової літератури. Однобічний підхід до даного добутку, нав’язаний комуністичною ідеологією, безсумнівно, не може задовольнити людини, що вважає себе щирим знавцем і цінителем літератури

Імовірно, більш доцільно буде розглядати цей добуток, досліджуючи духовний мир героїв. Так, кращі почуття, що виникають у серцях, кличуть людей на службу високій і світлій ідеї. Але коли ця ідея заслоняє собою все інше, поневолюючи людини, вона глушить у душі його ті самі почуття, які спонукали його до служіння їй.

Цей парадокс трагичен. І отчетливей усього проявляється він в образі Павла Власова, що розглядався, донедавна як беззастережно позитивний. Але саме в ньому проявляється сильніше всього “одержимість ідеєю”, саме в ньому це явище здобуває найбільш руйнівні форми. Прагнення до високої мети, переростаючи у фанатизм, придушує в душі героя такі вічні людські почуття, як синовняя любов, любов до будинку, кженщине.

Жорстоко, не по-синівські, говорить він матері, що приречено вмерти за свою ідею, не хоче слухати її перед демонстрацією. Образ Павла – це образ людини, що робить, хоча й не по злому намірі, нещасними всіх, кому він дорогий. Особливо це видно з історії його любові. У житті перед ним постійно виникає необхідність вибору між ідеєю й живою душею. І він вибирає ідею…

Тому образ Павла Власова трагичен. У його душі відбувся розлад між найглибшими, кореневими, життєвими основами й ідеєю, метою, поставленої имсамим.

Поява роману М. Горького “Мати” викликало гостру полеміку в критику. У журналі “Російська думка” була опублікована стаття Д. Философова “Кінець Горького”. Критик відзначав непереконливість художнього образа головної героїні – Пелагії Ниловни.

Письменник заперечив – і не з авторського самолюбства, як писав він сам, але посилаючись на реальні прототипи повести – Петра Заломова, засудженого в 1902 році за першотравневу демонстрацію в Сормові, і його мати Ганну Кирилівну Заломову, що ввімкнулася в революційну боротьбу разом ссином.

Роман М. Горького побудований таким чином, що Ниловна є учасником або свідком всіх описаних подій. Якщо роман “Мати” – це добуток про болісний процес изживания в людях рабських почуттів покірності й страху, про складне перетворення людини з жертви в борця, то Ниловна щодо цього – найбільш яскравий і переконливий приклад

Шлях Ниловни складний і суперечливий. Жінці, що прожила більшу частину життя в покірності й страху, не так просто було почати жити по-іншому. Вона багато вистраждала й до многому звикла.

Бідність, п’яний і грубий чоловік, але “всі так живуть”. На початку роману ми бачимо боязку, покірну, забиту жінку. Вона вчить сина цуратися людей, тому що вони “ненавидять один одного”.

У цьому Ниловна глибоко переконана. Довідавшись, що син читає заборонені книги, вона спочатку серцем відчула, а потім розумом зрозуміла правоту сина і його товаришів

Героїня Горького зненацька попадає в інше середовище й бачить людей віри й самопожертви, відданих справі майбутнього. Спочатку вона вражена їхнім невір’ям у Бога, вона почуває, що багато чого не розуміє, але вона все переборе силою своєї материнської любові. Ниловна охоче починає виконувати доручення сина, поступово втягується в революційну роботу. Після арешту Павла Ниловна носить на фабрику листівки, щоб не зупинилася справа, почате сином

Поступово з темної, забитої, безмовної істоти вона перетворилася в людину, що знає правду й упевненого у своїй правоті. Її любов до єдиного сина переросла у величезне материнське почуття до всіх борців за звільнення народу

Таким чином, зміст заголовка “Мати” розширився, здобуваючи значення символу. Процес духовного збагачення був складним і важким, але вона переборола труднощі. У першому агітаційному виступі Ниловни на першотравневій демонстрації її подання про соціальну боротьбу ще сусідить із релігійним.

У селі Никольском Ниловна мистецьки веде пропагандистську роботу із селянами. Після суду над Павлом мати не піддалася горю, вона продовжила справу сина. Арештована на вокзалі, що б’ється жандармами, Ниловна напружує останні сили, щоб кинути в народ листівки з мовленням Павла. З її грудей виривається полум’яний заклик: “Збирай, народ, сили свої в єдину силу!”

На новому шляху Пелагії Ниловни в революційному русі згоряє все старе, відстале, народжуються нові думки й почуття. Вона переймається великою любов’ю до миру, до людей, до народу. Письменник показує відродження Ниловни, малюючи тип людини з народних глибин: “Здавалося, тисячі життів говорять її вустами”. Велика заслуга Горького, що створило у романі “Мати” образ простій росіянці жінки з народу, що вступає в мир революційної визвольної боротьби, духовно

Возродившейся із пригнобленого стану. Образ Ниловни сприймається як уособлення величезних змін, що происшли у свідомості людей, що вступили на шлях революційної боротьби. У романі Горький створює образ жінки-революціонерки, для якої всі борці за правду – її діти.