Тема поеми Некрасова “Кому на Русі жити добре” ( 1863-1877) – зображення післяреформеної Росії протягом десяти-п’ятнадцяти років після скасування кріпосного права. Реформа 1861 року є надзвичайно важливою подією в російської історії, тому що вона кардинальним образом змінила життя цілої держави й усього народу. Адже кріпосне право визначало економічну, політичну, культурну ситуацію в Росії приблизно триста років.
А тепер воно було скасовано й звичне життя порушене.
Некрасов формулює цю думку в поемі так: Порвався ланцюг велика,
Коротка експозиція сюжету міститься в пролозі поеми: У якому році – розраховуй, У якій землі – угадуй, На стовповій доріженьці
Мужики зійшлися випадково, тому що кожний ішов по своїй справі: одному треба було до коваля, іншої поспішав запросити попа на крестини, третій ніс продавати на базар стільники, брати Губіни повинні були піймати свого впертого коня й т. д. Зав’язка сюжету поеми – клятва семи героїв: У домішки не ворочатися, Не бачитися ні із дружинами. Ні з малими хлопцями, Ні зі старими старими. Покуда справі спірному Решенья не знайдуть – Кому живеться щасливо, Привільно на Русі? (пролог) Уже в цій суперечці мужиків Некрасов представляє план розвитку сюжетної дії в добутку – з ким будуть зустрічатися мандрівники: Роман сказав: поміщикові, Дем’ян сказав: чиновникові, Лука сказав: попові.
Купчине толстопузому! – Сказали брати Губіни, Іван і Митродор. Старий Пахом потужив И мовив, у землю глядючи: Вельможному бояринові, Міністрові государеву. А Пров сказав: паную.
(пролог) Як відомо, Некрасов не закінчив поему, тому задуманий план виконаний не до кінця: селяни поговорили з попом (глава “Піп”), з поміщиком Оболтом-Оболдуевим (глава “Поміщик”), спостерігали “щасливе життя” вельможі – князя Качатина (глава “Мізинок”). Всі співрозмовники мандрівників не можуть назвати себе щасливими всі незадоволені своїм життям, усе скаржаться на труднощі й позбавлення. Однак навіть у незакінченій поемі присутня кульмінації зустріч мужиків у главі “Бенкет – на увесь світ” (у різних виданнях на звання глави пишеться по-різному – “Бенкет – на увесь світ” або “Бенкет на увесь світ”) із щасливою людиною – Гришей Добросклоновим. Правда, мужики не зрозуміли, що бачать перед собою щасливця: вуж дуже цей юнак зовні був несхожий на людину, який, по селянських поданнях, можна назвати щасливим.
Адже мандрівники шукали людину з міцним здоров’ям, зі статком, з гарною сім’єю й, звичайно, із чистою совістю – от у чому щастя, на думку мужиків.
Тому вони спокійно проходять мимо злиденного й непомітного семінариста. Проте саме він почуває себе щасливим, незважаючи на те що бідно, слабшав здоров’ям, спереду в нього, за словами Некрасова, коротке й важке життя: Йому доля готовило Шлях славний, ім’я голосне Народного заступника, Сухоту й Сибір. (“Бенкет – на увесь світ”) Отже, кульмінація перебуває буквально в останніх рядках поеми й практично збігається з розв’язкою: Бути б нашим мандрівникам під родною кришею, Якщо б знати могли вони, що діялося із Гришею. (“Бенкет – на увесь світ”) Отже, першою особливістю композиції поеми є збіг кульмінації й розв’язки. Друга особливість полягає в тім, що, по суті, вся поема, крім прологу, де перебуває зав’язка, являє собою розвиток дії, побудованого досить складно.
На описаний вище загальний сюжет поеми нанизуються численні життєві історії героїв, зустрінутих мандрівниками. Окремі історії усередині поеми поєднуються наскрізною темою дороги й головною ідеєю добутку. Така побудова не раз використовувалася в літературі, починаючи з “Одиссеи” Гомера й кінчаючи “Мертвими душами” М. В. Гоголя.
Іншими словами, поема композиційно схожа на строкату мозаїчну картину, що складена з безлічі камінчиків-шматочків. Зібрані разом, окремі історії, почуті мандрівниками, створюють найширшу панораму післяреформеної російської дійсності й недавнього кріпака минулого. Кожне приватне оповідання-історія має свій більш-менш закінчений сюжет і композицію.
Життя Якима Нагого, наприклад, описана оченькратковглаве”Пьянаяночь”. Цей літній селянин все життя важко й багато працював, на що виразно вказує його портрет: Груди впала; як втиснений Живіт; в очей, у рота Закруту, як тріщини На висохлій землі… Але герой зумів зберегти й спостережливість, і ясний розум, і незвичайний для селянина інтерес до знань: під час пожежі він рятував не накопичені за все життя тридцять п’ять карбованців, а картинки, які Він синові накупив, Розважив їх по стеночкам И сам не менше хлопчика Любив на них дивитися.
Саме Яким дає відповідь панові Веретенникову, коли той дорікає селян у пияцтві: Немає міри хмелю росіянинові, А Горе наше меряли? Роботі міра є? Більше докладні історії з розгорнутим сюжетом присвячені Матрене Тимофіївні Корчагіної; Савелію, богатиреві святорусскому; Єрмилові Гирину; Якову вірному-холопові зразковому. Про останнього героя, відданому холопі пана Поливанова, розповідається в главі “Бенкет – на увесь світ”.
Зав’язка дії перебуває за рамками оповідання: ще в молодості Тільки й було в Якова радості: Пана пестити, берегти, догоджати Так племяша-недоліток качати.
Автор швидко описує тридцять три роки розгульного життя пана Поливанова, доти поки в нього не оніміли ноги. Яків, як добра доглядальниця, доглядав за своїм паном. Кульмінація в оповіданні наступає тоді, коли Поливанов “віддячив” свого вірного холопа: віддав у рекрути єдиного родича Якова – племінника Гришу, тому що цей молодець захотів женитися на дівиці, що самому панові сподобалася.
Розв’язка історії про зразкового холопа наступає незабаром – Яків завозить свого пана в глухий Чортовий яр і вішається в нього на очах. Ця розв’язка одночасно стає другою кульмінацією оповідання, тому що пан одержує за свої злодіяння страшне моральне покарання: Висить Яків над паном, розмірно гойдається, Метається пан, ридає, кричить, Луна одне відгукується!
Так вірний холоп відмовляється, як це було раніше, усе прощати панові. Перед смертю в Якові пробуджується людське достоїнство, і воно не дозволяє вбити безногого інваліда, хоча б такого бездушного, як пан Поливанов. Колишній холоп залишає свого кривдника жити й мучитися: Пан повернувся додому, голосячи: “Грішний я, грішний! Стратите мене!”.
Будеш ти, пана, холопа зразкового, Якова вірного Пам’ятати до судного дня!
На закінчення необхідно повторити, що поема Некрасова “Кому на Русі жити добре” композиційно побудована складно: у загальний сюжет включені закінчені оповідання, що мають свої власні сюжети й композиції. Оповідання-Історії присвячені окремим героям, у першу чергу селянам (Єрмилові Гирину, Якову вірному, Матрене Тимофіївні, Савелію, Якимові Нагому й ін.). Це трохи зненацька, тому що в суперечці семи мужиків названі представники всіх станів російського суспільства (поміщик, чиновник, піп, купець), навіть цар – всі, крім селянина.
Поема писалася приблизно п’ятнадцять років, і за цей час її план у порівнянні з первісним задумом трохи змінився. Поступово Некрасов доходить висновку, що головною фігурою російської історії є селянин, що годує й захищає країну. Саме настрій народу грає усе більше помітну роль у державі, тому в главах “Селянка”, “Мізинок”, “Бенкет – на увесь світ” головними героями стають люди з народу. Вони нещасливі, але мають сильні характери (Савелій), мудрістю (Яким Нагой), добротою й чуйністю (вахлаки й Гриша Добросклонов).
Недарма поема закінчується піснею “Русь”, у якій автор виразив свою віру в майбутнє Росії.
Поема “Кому на Русі жити добре” не була кінчена, однак вона може розглядатися як цільний добуток, тому що ідея, заявлена спочатку, знайшла своє закінчене вираження: щасливим виявляється Гриша Добросклонов, що готовий віддати життя за щастя простих людей. Іншими словами, у ході роботи над поемою автор замінив селянське розуміння щастя народницьким: щастя окремої людини неможливо без щастя народу
(1 votes, average: 5.00 out of 5)