Єдність людини із природою, із світлом при народженні – основне, що визначає світогляд цієї людини в майбутньому. Все жило в очах героя подвійним життям, все, навіть потворне, містило в собі частинку прекрасного. В повісті з’являється образ коней, як образ чогось прекрасного, високого. Красиві, сильні коні, що постають в уяві.
Насправді ж вони були худі та коростяні, працювали весь свій вік і помирали за роботою. Так і народ, народ з великою душею, що все своє життя жив у злиднях. Цей народ, що знає труд і мир, щедроти і добро просто не має
Мати, яка поховала 12 дітей, знедолена, що кляла все життя батька, діда й бабу, що занапастили її життя, втілення жіночої долі, українська жінка, і вона прекрасна, бо прекрасна в неї душа і роботящі руки. В народі кажуть, що у поганої людини нічого не росте. “Нічого в світі так я не люблю, як саджати
Безбарвна людина ота, яку посаду не посідала б вона, і труд її, не зігрітий теплим промінням часу, безбарвний”.