У хатці біля лісу жив чоловік Максим. Було в нього четверо дітей, старшому, Івасеві, – десять років.
Навколо був гарний ліс, веселий навіть узимку, бо прикрашали його вічнозелені сосни. Недалеко від Максимової хати росла така гарна сосонка, що аж запишалася перед сусідками – березами та липками. Аж ось прилітає сорока й каже: “Че-че-че!
Чекай, чекай!..” Знала вона, що будуть якісь зміни.
Так і сталося. Запріг Максим коня, зрубав сосонку та й повіз її до міста на торг. З батьком попросився й Івась. Коли стояли з ялинкою, підійшла
Купила млинку й запросила земляків на чай. Івасеві дістався гарний бублик. І батько пішов у своїх справах, а Івась залишився. Надвечір повернувся Максим та й журиться, що не все вдалося зробити – чоботи и шевця ще не готові, доведеться й завтра їхати, а хотілося б Новий рік удома бути. Нянька запропонувала їм у них переночувати, і вранці як справляться, то й додому їхати. А увечері Івась може подивитися, як прикрашатимуть ялинку.
Повели хлопчика в горниці, а там – диво! Ялинка сяє свічечками, ліхтариками, яблучками, цяцьками. Під
Сосонка тішилася – от її щастя прийшло! Коли б це липки побачили! Але недовго раділа сосонка – скоро її почали розбирати, я потім і винесли на вулицю, покинули. Побачив бідну сосонку Івась, попросив дозволу забрати деревце назад, додому. Вдома сосонку прикрасили тими дарунками, що одержав Івась.
Потішилися трохи діти та й витягли сосонку знову на подвір’я. Івась навіть пропонував порубати на дрова, а батько вирішив поставити її як віху на дорозі, щоб люди в заметіль могли орієнтуватися. Приїхала якось до Максима кума й сказала, що пани шукають хлопця для послуг у горницях. Можна було 6 віддати Івася в ту службу – грошей заробить та одягу.
Батько погодився. Але не дуже гарно було хлопцеві на службі: його перейменували на “Ваньку”, дали вузьку й тісну одежину, всі штурхають, б’ють, кричать на нього. Не витерпів такої наруги хлопець і під час великого бенкету втік додому.
Йде, радіє, що на волі. Пройшов поле, аж тут завірюха. Збився хлопець із дороги, плаче, не знає, що діяти.
Раптом побачив… сосонку-втіху. Зрадів, швидко дійшов до хати, а зайти боїться – думає, що лаятимуть. У домі почули якісь звуки, вийшли – а там Івась.
Привітали, відігріли, пожаліли дитину. Наступного дня Івась із братиком побіг подякувати сосонці, яка врятувала його.
Коментар Письменниця розповіла історію сосонки, яка пишалася перед іншими, раділа гарним іграшкам, не знаючи, що це все несправжнє й скороминуче. Історія хлопчика Івася – інша. Він відчув, що найбільше щастя – тепло рідного дому, любов і турбота батьків. Олена Пчілка показала також гарні, щирі стосунки між членами родини, українські звичаї й традиції.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)