Північний захід Франції. Руан. Травневий ранок 1819 р. Жанна, білява дівчина з очами, схожими на блакитні агати, дочку барона Ле Пертюи де В, сама укладає валізи й знову дивиться у вікно: дощ не вщухає… А так хочеться їхати!
Жанна тільки що повернулася в рідний дім з монастиря, де виховувалася “у строгому висновку” із дванадцяти років. І от нарешті воля, початок життя, і вони з татом і ненькою їдуть в “Тополі”, у родовий замок на березі моря, у село на все літо!
Дощ не вщухає, але вони все-таки їдуть В екіпажі чудакуватий, найдобріший
У замку дуже просторо, затишно й цілком безладно: з боків комода в стилі Людовика XІV коштують два крісла (подумати тільки!
) у стилі Людовика XV… Але й у цьому – воля. Можна де завгодно бігати, гуляти й купатися в море – суцільне щастя, а спереду все життя й, звичайно, любов.
Залишилося тільки зустріти Його,
Той незабаром робить перший візит, він прекрасно вихований, і його запрошують пообідати на наступному тижні Віконт пообідав.
Ще нічого не трапилося, нічого ще ні, він тільки дивиться на Жанну оксамитово-чорними очами. Ще ніхто нічого не знає – ні барон з баронесою, ні Жанна, ні навіть читач, а тим часом зав’язка драми вже відбулася… Віконт у їхньому будинку постійно, він допомагає неньці “робити моціон”, вони втрьох – з батьком і Жанною – улаштували морську прогулянку, його кличуть Жюльен, і Жанна повна передчуття любові, і от уже звучить чарівне питання: “Хочете бути моєю дружиною? ” Обряд зроблений.
Жанна схвильована: як же так – учора заснула дівчиною, а сьогодні, зараз, коштуючи у вівтаря, вона стала жінкою!
Але отчого це Жюльен ніжно шепотить, що ввечері Жанна стане його дружиною? Так хіба вона… не стала?!
И от уже вечір. Ненька, бідна, ридає, не в силах зробити останні наставляння дочки. Змушений втрутитися батько…
Розали роздягає Жанну й отчого-те реве в три струмки, але Жанна нічого не зауважує, вона в постелі й чекає, сама не знаючи чого… Далі випливають дві-три сторінки особливої властивості – “…
По її нозі сковзнула інша нога, холодна й волосата…”. Потім, під час весільної подорожі по Корсиці, у Жанні тихо пробуджується жінка, але дивно: пізнаючи з Жюльеном любов, вона всі отчетливее бачить, що чоловік боягузливий, жадібний, чванливий і нестерпно повсякденний Вони вертаються в “Тополі”, і з першої ж ночі Жюльен залишається у своїй кімнаті, а потім якось відразу, немов відігравши роль молодят, перестає звертати увагу на Жанну, забуває бритву, не вилазить зі старої домашньої куртки й пьетпо вісім чарок коньяку після кожної їжі. Жанна знемагає від туги, а отут ще завжди весела Розали зовсім перемінилася й занедужала.
Ранком вона повільно заправляє постіль Жанни й раптом опускається на підлогу…
У кімнаті пані, біля її постелі, дівчина Розали народила хлопчика. Жанна схвильована, хоче допомогти Розали (вони молочні сестри), потрібно знайти батька дитини, змусити женитися, але Жюльен категоричний: служницю треба гнати разом з незаконним дитем! Жанна розпитує Розали, а та тільки ридає.
Чоловік на все це злиться, але отчого-те вертається “до обов’язків любові”. Надворі зима, у замку холодно, Жанні нездужається, а Жюльен зажадав. Жанна просить його відкласти візити в спальню на день-два.
Уночі Жанну б’є жахливий озноб, вона кличе Розали, та не відгукується, Жанна босоніж, у напівмаренні, іде в її кімнату, але Розали там немає.
Почуваючи, що вмирає, Жанна кидається будити Жюльена… На подушці поруч із його головою – голова Розали. Виявилося, що вихований віконт, ще коли в перший раз обідав в “Тополях”, пообідавши, не виїхав, а прокрався на горище, затаївся, а потім “зійшов” до Розали.
Усе відновило після їхнього повернення з Корсики. Жанна ледь не вмерла в гарячці, а доктор виявив у неї вагітність. Усіх примирив сільський кюре, що і знайшов чоловіка для Розали.
А Жанна народила хлопчика.
Його назвали Поль, і любов до нього замінила все інше. Нещастя ж продовжують сипатися на бідну Жанну: умерла матінка, Жюльен завів роман по сусідству – із графинею де Фурвиль, ревнивий граф виявив коханців і вбив їх, представивши справу як нещасний випадок… А Полю минуло п’ятнадцять, довелося віддати його в коллеж. І от йому двадцять, і він зв’язався з повією, вони втекли в Лондон.
Син тягне з матері гроші й украй розоряє.
Старий барон клопоче, закладає, перезаставляє маєток, раптово вмирає… Розали, уже стара, але міцна і ясна розумом удова, вертається в будинок і опікує зовсім ослабілу Жанну… Продані “Тополі”, іншого виходу не було.
Жанна й Розали живуть у скромному, але затишному будинку. Поля пише, що його кохана народила дівчинку й тепер умирає. А Жанна, та сама Жанна, що зовсім недавно була повна передчуття життя, доживає останні дні й згадує зрідка короткі, рідкі миті любові.
Але от Розали привозить дівчинку, внучку И життя триває, те саме життя, що не така гарна, як говорить Розали, але й не така погана, як про неї думають.
Жанна й Розали згадують, який був сильний, нескінченний дощ, коли вони їхали в “Тополі” з Руана.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)