Механік етьен Лантье, вигнаний із залізниці за ляпас начальникові, намагається влаштуватися на роботу в шахту компанії Монсу, що біля містечка Злодії, у селищі Двохсот Сорока. Роботи немає ніде, шахтарі голодують. Місце для нього на шахті найшлося лише тому, що напередодні його приходу в Злодії вмерла одна з откатчиц.
Старий забійник Мае, чия дочка Катрина працює з ним у шахті другий откатчицей, бере Лантье у свою артіль. Робота нестерпно важка, і п’ятнадцятирічна Катрина виглядає вічно виснаженої.
Мае, його син Захарія, артільники
На його очах керівництво компанії розносить шахтарів за те, що ті погано піклуються про власну безпеку.
Мовчазне рабство шахтарів вражає його. Тільки погляд Катрини, спогад про неї змушує його залишитися в селищі ще на якийсь час. Мае живуть у непредставимой бідності.
Вони вічно повинні крамареві, їм не вистачає на хліб, і дружині Мае нічого не
Коли жінка просить сто су, їй відмовляють: подавати не в правилах Грегуаров.
Дітям, однак, дають шматок булки. Під кінець Мае вдається зм’якшити крамаря Мегра – у відповідь на обіцянку надіслати кнемукатрину. Покуда чоловіка працюють у шахті, жінки готовлять обід – юшку із щавлю, картоплі й порею; парижане, що приїхали оглянути шахти й ознайомитися з побутом шахтарів, зворушуються щедрості шахтовласників, що дають робітником настільки дешеве житло й постачальні всі шахтарські сім’ї вугіллям.
Одним зі свят у шахтарській сім’ї стає миття: раз у тиждень вся сім’я Мае, не соромлячись, по черзі занурює в бочку з теплою водою й переодягається в чисте.
Мае після цього балується із дружиною, називаючи свою єдину розвагу “даровим десертом”. Катрини тим часом домагається молодий Шаваль: згадавши про свою любов до етьену, вона пручається йому, але недовго. До того ж Шаваль купив їй стрічку.
Він опанував Катриной у сараї за селищем етьен поступово звикає до роботи, до товаришів, навіть до грубої простоти місцевих вдач: йому раз у раз попадаються закохані, але етьен думає, що молодь вільна. Обурює його тільки любов Катрини й Шаваля – він неусвідомлено ревнує. Незабаром він знайомиться з російським машиністом Сувариним, що живе з ним по сусідству.
Суварин уникає розповідати про себе, і етьен нескоро довідається, що має справу із соціалістом-народником. Бежав з Росії, Суварин влаштувався на роботу в компанію. етьен вирішує розповісти йому про свою дружбу й переписку із Плюшаром – одним з вождів робочого руху, секретарем північної федерації тільки що створеного в Лондоні Інтернаціоналу Суварин скептично ставиться до Інтернаціоналу й до марксизму: він вірить тільки в терор, у революцію, в анархію й призиває підпалювати міста, всіма способами знищуючи старий мир. етьен, навпроти, мріє про організацію страйку, але на неї потрібні гроші – каса взаємодопомоги, що дозволила б протриматися хоч перший час. У серпні етьен перебирається жити до Мае.
Він намагається захопити главу сімейства своїми ідеями, і Мае начебто починає вірити в можливість справедливості, – але дружина його відразу резонно заперечує, що буржуї ніколи не погодяться працювати, як шахтарі, і всі розмови про рівність назавжди залишаться маренням. Подання Мае про справедливе суспільство зводяться до бажання пожити як треба, так це й немудро – компанія щосили штрафує робітників за недотримання техніки безпеки й вишукує будь-який прийменник для урізування заробітку. Чергове скорочення виплат – ідеальний привід для страйку. Директорові шахт енбо повідомляють, що ніхто не вийшов на роботу етьен і трохи його товаришів склали делегацію для переговорів з хазяями.
У неї ввійшов і Мае.
Разом з ним відправилися Пьеррон, Лівак і делегати від інших селищ. Вимоги шахтарів незначні: вони наполягають на тому, щоб їм додали плату за вагонетку лише на п’ять су. енбо намагається викликати розкол у депутації й говорить про чиєсь мерзенне вселяння, але жоден шахтар з Монсу ще не складається в Інтернаціоналі. Від імені углекопов починає говорити етьен – він один здатний сперечатися Сенбо.
Шахтарі збираються на нараду у вдови Дезир. Хазяїн кабачка Раснер висловлюється за припинення страйку, але шахтарі схильні більше довіряти етьену. Плюшар, уважаючи страйку занадто повільним засобом боротьби, бере слово й призиває все-таки продовжувати страйкувати.
Заборонити збори є комісар поліції із чотирма жандармами, але попереджені вдовою робітники встигають вчасно розійтися. Плюшар пообіцяв вислати посібник Правління компанії тим часом задумало звільнити найбільш завзятих страйкарів і тих, кого вважали підбурювачами.
Етьен здобуває все більший вплив на робітників. Незабаром він зовсім витісняє їхнього колишнього лідера – помірного й хитрого Раснера, і той пророкує йому згодом таку ж долю. Старий по кличці Безсмертний на чергових зборах шахтарів у лісі згадує про те, як безплідно протестували й гинули його товариші піввіку назад. Повстання набирає силу, пожежею поширюючись по шахтах.
Зі співом “Марсельєзи” юрба йде в Монсу, до правління.
Енбо губиться. Шахтарі грабують крамницю Мегра, що погибли при спробі врятувати своє добро. Шаваль приводить жандармів, і Катрина ледь устигає попередити етьена, щоб він не попався їм Цією зимою на всіх шахтах розставляють поліцію й солдатів, але робота ніде не відновляється.
Страйк охоплює нові й нові шахти. етьен нарешті дочекався прямої сутички зі зрадником Шавалем, до якого давно ревнував Катрину, і переміг: Шаваль змушений був поступитися її й рятуватися втечею. Тим часом Ханлен, молодший з Мае, хоч і кульгаючи на обидві ноги, вивчився досить жваво бігати, розбійничати й стріляти із пращі. Його розбирало бажання вбити солдата – і він убив його ножем, по-котячі стрибнувши позаду, не вміючи пояснити своя ненависть Зіткнення шахтарів із солдатами стає неминучим.
Углекопи самі пішли на багнети, і хоча солдати одержали наказ застосовувати зброю тільки в крайньому випадку, незабаром лунають постріли.
Шахтарі шпурляють в офіцерів брудом і цеглами, солдати відповідають пальбою й першими ж пострілами вбивають двох дітей: Лідію й Бебера. Убита Мукетта, закохана в етьена, убитий Туссен Мае. Робітники испугании подавлені.
Незабаром у Монсу приїжджають представники влади з Парижа. етьен починає відчувати себе винуватцем всіх цих смертей, руйнування, насильства, і в цей момент лідером шахтарів знову стає Раснер, що вимагає примирення етьен вирішує піти із селища й зустрічається із Сувариним, що розповідає йому історію загибелі своєї дружини, повішеної в Москві.
З тих пор у Суварина немає ні прихильностей, ні страху. Вислухавши це страшне оповідання, етьен вертається додому, щоб провести в сім’ї Мае свою останню ніч у селищі. Суварин же йде до шахти, куди робітники збираються повернутися, і підпилює одну зі скріп обшивання, що захищає шахту від підземного моря – “потоку”.
Ранком етьен довідається, що Катрина теж збирається піти в шахту.
Піддавшись раптовому пориву, етьен іде туди з нею: любов змушує його ще на один день залишитися впоселке. До вечора вода прорвалася на поверхню, всі підриваючи своїм потужним рухом. На дні шахти залишилися покинутими старий Борошн, Шаваль, етьен і Катрина.
По груди у воді вони намагаються вибратися в суху шахту, блукають у підземних лабіринтах. Тут і відбувається остання сутичка етьена із Шавалем: етьен розкроїв череп вічному суперникові Тут, у темряві, у шахті, на малюсінькій смужці повторюй, етьен і Катрина в перший і останній раз зливаються в любові.
Після цього Катрина забувається, а етьен прислухається до поштовхів, що наближаються: рятувальники дійшли до них. Коли їх підняли на поверхню, Катрина була вже мертва. Оправившись, етьен іде із селища.
Він прощається із удовою Мае, що, втративши чоловіка й дочку, виходить на роботу в шахту – откатчицей. У всіх Шахтах, що ще недавно страйкували, кипить робота И глухі удари кайла, здається етьену, доносяться з-під розквітаючої весняної землі й супроводжують кожний його крок
(1 votes, average: 5.00 out of 5)