Молотив один господар зерно. А як змолотив, розпочав віяти його. Але вітер постійно йому заважав: стане чоловік на тому боці, і вітер також по тому боці дме; стане на іншому – і вітер вже там. Розсердився господар, схопив ніж і кинув його у бік вітру. Той одразу щез. І вже, здавалося б, нічого не перешкоджало чоловікові.
Але з цієї миті перестало таланити господарю: за що не візьметься – погано скінчить.
І ось пішов чоловік у світ, покинувши господарство. Приходить до одного села, проситься на ніч стати до якоїсь хати, де світло побачив.
Тож відповідає він чоловікові: “Як же я тебе маю на ніч прийняти, коли мені ти ніж у литку вп’яв”.
І не хотів його прийняти доти до себе на ніч, доки він йому не вийняв того ножа з литки.
Аж тоді зрозумів чолов’яга, що самого вітра поранив.
У міфах та легендах сили природи найчастіше виступають у вигляді живих істот. Це тому, що у давнину люди вірили у те, що ці сили – справді істоти, навіть боги. І їм не можна шкодити, бо легко накликати лихо на себе.
У цій легенді ми бачимо, як, намагаючись подолати вітер, господар накликав на себе різні негаразди. Отже, із силами природи краще товаришувати, ніж сваритися.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)