Але мама, що вийшла на кухню, сьогодні не довідається свого зразкового, завжди такого стримано-іронічного сина. Він навіть не п’є свій традиційний кефір. Взагалі він якось змінився після своєї дводенної поїздки на екскурсію в Аджарію.
До суботи п’ять днів. А в суботу з ранку Рябов буде в Жаброве – саме там працює після розподілу та дівчина, з якої він познайомився на екскурсії й тільки що розстався
Жаброво. Вісімдесят кілометрів від Светополя, обласного центра, де живе й працює наш герой. З ранку зарядка з гантелями, потім мирний
“Яйця в мішечок”. – “Дзвонив Минаев”. – “Це потрібна людина, може зробити кооперативну квартиру”. – “Квартиру?” Поки вони живуть із родителями Станіслава, розсудлива Лариса не хоче й чути оребенке.
Лариса така гарна жінка! Чоловіка витріщають ока на вулиці! Перед лекціями є ще час зайти до тітки Тамарі, сестрі матері.
Це до неї Рябов улаштував учора на нічліг дівчину з Жаброва (спізнилася на останній автобус). Але тітка ні слова не говорить про свою нічну гостю
Демонструє племінникові, що не цікава. Зате охоче обговорює прийдешній день народження
Вилупок у сім’ї, девіз якої – творення. Саме це слово написане на сімейному прапорі, що от уже три десятиліття тримає в руках, що не слабшають, їхня мама, директор кондитерської фабрики. Але братові плювати на фарисейське почуття боргу, його девіз – “Хочеться”. До тридцяти Андрій збирався стати художником
Постійно просторікує про те, що є талант. Невже талант – це індульгенція від всіх гріхів, грамота на існування порожнє й розбовтане? У такому випадку Станіслав не претендує на нього, як і його мама, втім.
Завтра Андрію саме тридцять. Молодший брат не стане зловтішно нагадувати йому про не досягнуту популярність (а вуж Андрій би не преминув – постійно викриває Станіслава за сухість, безстрасність, емоційну нерозвиненість).
Андрій – невдаха, робить якісь халтури, рекламні плакати, але удачливість молодшого брата нехтує, підозрюючи за нею чи ледве не неправда й таємні підлості. Святкування буде відбуватися в тітки Тамари, оскільки свого житла після розлучення Андрій втратився. Ні батько, ні мати на день народження до сина не прийдуть
Вони не спілкуються з ним через те, що, на думку матері, Андрій надійшов безвідповідально, пішовши із сім’ї й залишивши дитини. У відділі в Рябова новина – вийшла після хвороби начальниця, Маргарита Горациевна Штакаян. Ні для кого, у тому числі й для Штакаян, не секрет, що її спадкоємцем стане Рябов.
Властиво, про це говорить йому й директор інституту Панюшкин. Робить комплімент працездатності підлеглого. Адже Маргарита Горациевна, по суті, увесь час хворіє й відділом фактично керує Рябов.
Керівництво цінує скромність Станіслава Максимовича і його шляхетне відношення до свого вчителя. Керівництво розуміє, що професорові Штакаян нелегко розстатися сколлективом.
Але справа не повинне страждати. Якщо планова робота відділу не буде здана в строк (“Якщо ви, Станіслав Максимович, притримаєте її до травня – адже ви хочете завідувати відділом?”), розмова з Маргаритою Горациевной буде самий принциповий. “Першого квітня робота буде здана”, – рівно відповідає стриманий Рябов. Швидше за все, Рябову тепер не видать завідування відділом як своїх вух
Через чотири дні – поїздка в Жаброво. А поки обід з Минаевым, що може допомогти із квартирою. Рябову дуже хочеться зав’язувати банти.
Виродок у чоловічому братерстві, він зволів би мати дочку. Жирні губи Минаева зі смаком обсмоктують курячу кісточку
Він міркує, що фундамент потрібно закладати змолоду, потім пізно буде, зімнуть. Особисто в нього, Минаева, з фундаментом усе в порядку. Він немаленький начальник, у нього високопоставлений тесть. “До речі, – доїдаючи осетрину, запитує Минаев, – може, у тебе справа до мене?” “Ніякої справи
Просто схотілося про колишній поговорити”. Ока Рябова чисті й безневинні. На дні народження Андрія тітка Тамара нищівно елегантна, стіл сервірований без усяких міщанських штучок
Приятель брата, художник Тарыгин, полум’яно міркує про Ренуаре. Серед творчої інтелігенції, що безроздільно панує отут (скажемо, тітка – усього лише театральний касир, але театру віддана безроздільно), мабуть, лише Рябов, грубий утилітарист, представляє земну професію. Шумний успіх має подарунок тітки, альбом Тулуз-Лотрека.
Веселитися має бути ще не менш двох годин… Поруч іменинник катує чергову улюблену жінку Віру: “Чому в мене всі завжди складно?
” Дух у нього захоплює від протиріч і бескрайности власної душі. А от у Станіслава все просто. Виконувати всі їхні обряди – зітхати, страждати, схилятися перед Тулуз-Лотреком – навіщо?
Пертися в невідоме Жаброво, у діру за вісімдесят кілометрів, аби тільки довести собі, що і його серце схильне до екстазів… Ні, він не поїде. Нехай Андрію залишаються ці радості
Станіславові ж сентиментальність далека, він прийшов у цей мир працювати, а не зітхати. Він – як мама, хоча й не дотягає до її. Але, Боже, до чого ж малі її руки, як небезпечно, як нездорово проступили на них сині жили…
(2 votes, average: 4.00 out of 5)