Коломба делла Реббиа – дочка корсиканського дворянина, наполеонівського полковника, що після падіння Наполеона повернувся на Корсику й був там убитий при неясних обставинах. К. упевнена, що винуватець злочину – ворог її сім’ї й адвокат Баррачини, що став місцевим мером після реставрації Бурбо-Новий. Не зумівши довести свою правоту в суді, вона спонукує свого брата Орсо, у недавнім минулому також офіцера наполеонівської армії, помститися за батька. Орсо довго коливається, не будучи переконаний у справедливості підозр сестри, а та тим
Нарешті, Орсо, обурений зухвалою поведінкою Баррачини, викликає на двобій двох синів адвоката; ті, по корсиканському звичаї, воліють улаштувати йому засідку в лісі, однак у сутичці обоє гинуть від його руки. В останній сцені повести адвокат Баррачини, що зійшов з розуму від горя, зізнається К. у своєму злочині; справа відбувається вже в Італії, куди виїхали з Корсики Орсо із сестрою й молодою дружиною-англійкою, що познайомилася з ним у розпал вендети. Поруч зі своїм відважним, але занадто розважливим братом не відає сумнівів
Орсо, якому роки служби у французькій армії прищепили поняття європейської правової культури, для помсти має потребу в доказах провини свого ворога; К. же не має цілком надійних доказів, зате твердо знає корсиканські звичаї. У сільському будинку делла Реббиа вона створює атмосферу ненависті, і це позначається навіть у змісті пісень, які вона сочиняет. на Народний лад; за допомогою живучих у лісах бандитів вона зриває спроби місцевої влади примирити її брата із сім’єю Баррачини, організує збройне протистояння з ворогами, а після загибелі його синів допомагає Орсо врятуватися від переслідування. В остаточному підсумку вона влаштовує і його весілля з молодої, що потрапила на Корсику англійкою
К. – двигун сюжету повести, її діючий початок, але одушевлена вона злою, дикою енергією мести; її вигляд відзначений цією ненавистю навіть в епілозі, коли, покінчивши з ворогами сім’ї, вона намагається жити в європейському світському суспільстві й переймати його манери. К. – одне із вражаючих втілень романтичного образа “дикуна”, не доброчесно-розумового, як у творах просвітителів, а шалено-жагучого, до кінця отстаивающего свої варварські поняття осправедливости.