Паблос незабаром стає відомим “героєм” завдяки своїй хитрості й спритності, у той час як його хазяїн залишається, живучи серед шахраїв-студентів, гораздых на різні підступи й витівки, благочестивим і чесним юнаком. З Паблосом же відбувається безліч забавнейших історій. Так, один раз він пообіцяв донові Дьего й всім своїм приятелям украсти шпаги в нічного дозору.
Здійсниив він цее в такий спосіб: повідавшивши дозоруу історіюю про шіст неіснуючих убивць і грабіжників, які нібито в цей момент перебувають у публічному будинку, він просить
Природно, заволодіти зброєю не склало праці. Виявивши пропажу, дозорці обійшли всі двори, удивляючись в обличчя, нарешті, вони добралися й до будинку Паблоса, що, щоб його не довідалися, прикинув небіжчиком, поставивши замість духівника одного зі своїх товаришів. Нещасна варта вийшла в повному розпачі, не виявивши слідів злодійства.
В Алькала довго дивувалися цій витівці Паблоса,
Причому багато кабальєро прагнули переманити Паблоса до себе на службу, але він залишався вірний донові Дьего. І все-таки долі було завгодно розлучити хазяїна зі слугою. Дон Паблос одержує листа від свого дядька-ката, що повідомляє сумні новини. Панотець його повішений за злодійство, і дядько, що приводив вирок у виконання, пишається родичем, тому що той “висів настільки статечно, що кращого не можна було й вимагати”. Матінка ж присуджена інквізицією до чотирьохсот смертоносних ударів батогом за чаклунство
Дядько просить Паблоса приїхати за спадщиною в розмірі 400 дукатів і радить йому подумати про професію ката, тому що з його знанням латині й риторики він буде неперевершеним у цьому мистецтві. Дон Дьего був засмучений розлукою, Паблос журився ще більше, але, розстаючись зі своїм паном, він сказав: “Іншим я став, сеньйор… Цілю я вище, тому що якщо панотець мій потрапив на лобове місце, то я хочу спробувати вище чола стрибнути”.
Наступного дня Паблос відправляється в Сеговию до дядька й одержує ті гроші, які його родич ще не встиг пропити. Дядько веде найдурніші розмови, постійно прикладаючись до пляшки, і племінник вирішує скоріше втекти з його будинку
Ранком Паблос наймає в погонича осла й починає довгоочікувана подорож у столицю, Мадрид, тому що впевнено, що зможе там прожити завдяки своїй спритності й спритності. У дорозі зав’язується несподіване знайомство. Дон Торибио, бедный ідальго, що втратився батьківського майна через те, що воно не було викуплено в строк, присвячує Паблоса в закони столичного життя.
Дон Торибио – один зі членів зграї дивного роду шахраїв: все їхнє життя – обман, націлений на те, щоб їх приймали не за ті, ким вони є насправді. Так, по ночах вони збирають на вулицях баранячої й пташиної кістки, шкірку від фруктів, старі винні хутра й розкидають все це у своїх кімнатах
Якщо ранком хто-небудь приходить із візитом, те відразу вимовляється заготовлена фраза: “Вибачите за безладдя, ваша милість, тут був званий обід, а ці слуги…”, хоча, звичайно, ніяких слуг немає й у спомині. Обдурений відвідувач приймає весь цей мотлох за залишки званого обіду й вірить, що перед ним заможні ідальго. Щоранку починається з ретельного вивчення власного одягу, тому що пускати людям пил в очі не якось просто: штани дуже швидко зношуються, тому винаходяться різні способи сидіти й стояти проти світла, кожна річ має свою довгу історію, і, наприклад, куртка може бути внучкою накидки й правнучкою великого плаща – хитруванням несть числа
Також існує мільйон способів пообідати в чужому будинку. Припустимо, поговоривши з ким-небудь дві мінути, пройдисвіта довідаються, де живе незнайомець, і йдуть туди як би з візитом, але неодмінно в обідній час, при цьому ніколи не відмовляючись від запрошення приєднатися до трапези. Ці молоді люди не можуть дозволити собі закохуватися безкорисливо, і відбувається це лише по необхідності.
Вони волочаться за трактирницями – заради обіду, за господаркою будинку – заради приміщення, словом, дворянин їхнього штибу, якщо вміє вивертатися, – “сам собі король, хоч мало чим і володіє”.
Паблос приходить у захват від такого надзвичайного способу існування й заявляє донові Торибио про своє рішення вступити в їхнє братерство. Після прибуття в Мадрид Паблос живе в одного із друзів дона Торибиб, до якого він наймається слугою. Складається парадоксальна ситуація: по-перше, шахрай годує свого пана, по-друге, шахрай не йде від бедного ідальго.
Це підтверджує щиру доброту Паблоса, і він викликає в нас симпатію, хоча ми розуміємо, що захоплюватися, властиво, нема чим. Паблос проводить місяць у компанії лицарів легкої наживи, вивчаючи всі їх злодійські виверти
Але один раз, попавшись на продажі краденого плаття, вся “шахрайська колегія” відправляється у в’язницю. Але в Паблоса є перевага – він новачок у цій компанії, тому, давши хабар, виходить на волю. А тим часом всі інші члени зграї висилаються з Мадрида на шість років.
Паблос селиться в готелі й починає доглядати за хазяйською дочкою, представившись сеньйором доном Рамиро де Гусманом. Одного чудового дня Паблос, закутавшись у плащ і змінивши голос, зображує керуючого дона Рамиро й просить дівчину повідомити сеньйора об нього майбутніх великих доходах
Цей випадок зовсім убив дівицю, що мріє про багатого чоловіка, і вона погоджується на запропоноване Паблосом нічне побачення. Але коли наш герой забрався на дах, щоб через вікно проникнути в кімнату, він поскользнулся, полетів і “гримнувся на дах сусіднього будинку з такою силою, що перебив всю черепицю”. Від шуму прокинувся весь будинок, слуги, прийнявши Паблоса за злодія, як треба поколобродили його ціпками на очах у дами серця. Таким чином, ставши предметом глузувань і образ, пройдисвіт, не заплативши за їжу й проживання, утікає з готелю
Тепер Паблос представляється доном Фелипе Тристаном і, покладаючись на свою заповзятливість і продовжуючи зображувати із себе багатого нареченого, намагається познайомитися зі знатною дамою. Незабаром наречена знайдена, але, на лихо Паблоса, її кузеном виявляється дон Дьего Коронель, що довідається в доні фелипе Тристане свого колишнього слугу й наказує своїм нинішнім слугам як варто розрахуватися з підлим ошуканцем і шахраєм. У результаті особа Паблоса розсічена шпагою, він весь поранений і стогне від болю. Ця несподівана розправа вибила його з колії, і якийсь час Паблос був приречений на змушену бездіяльність
Потім якийсь бідняк навчив його необхідному жалібному тону й голосінням жебрака, і наш герой целую тиждень бродить по вулицях, просячи милостиню. Незабаром, однак, доля його знову круто змінилася. Один із самих великих шахраїв, “яким коли-або створював Господь бог”, пропонує йому працювати на парі, відкриваючи свій найбільший секрет у вищому мистецтві жебрання.
У день вони крадуть трьох-чотирьох дітей, а потім за велику винагороду самі ж повертають їхнім вдячним батькам. Непогано на цьому нажившись, Паблос їде зі столиці й направляється в Толедо, місто, де він нікого не знає й про нього ніхто не відає
На постоялому дворі наш герой зустрічає трупу мандрівних комедіантів, які теж тримають шлях у Толедо. Його приймають у трупу, він виявляється природженим актором і із захватом грає на сцені. Незабаром він здобуває популярність і вже сам займається твором комедій, подумувати про те, щоб стати директором трупи
Але всі його плани валять в одна мить. Директор, не сплативши якийсь борг, попадає у в’язницю, трупа розпадається, і кожний іде своєю дорогою. Його друзі-актори пропонують йому роботу в інших трупах, але Паблос відмовляється, оскільки тимчасово не має потреби в грошах, до роботи охолонув і хоче просто поразвлекаться.
Якийсь час він відвідує богослужіння при жіночому монастирі й закохує в себе одну із черниць. Обібравши наївну дівчину, Паблос зникає з Толедо
Тепер шлях його лежить у Севілью. Тут він у короткий строк опановує основами шулерської гри в карти й стає асом серед інших шахраїв. Зненацька в міському готелі Паблос зустрічає одного зі своїх співтоваришів по Алькала по ім’ю Маторраль, професійного вбивцю. Потрапивши один раз випадково в криваву сутичку з нічним дозором, Паблос разом з ним змушений ховатися від правосуддя
Щоб довідатися, чи не покращиться зі зміною місця й материка його жереб, Паблос перебирається у Вест-Індію. “Обернулося, однак, все це до гіршого, тому що ніколи не виправить своєї долі той, хто міняє місце й не міняє свого способу життя й своїх звичок”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)