Повторення слів або словосполучень у тексті з метою звернути на них увагу читача прийнято називати повтором. Його використання підсилює виразність твору, емоційність, підкреслює найважливіші думки. Умовно повтори поділяються на закріплені і не закріплені за певним місцем у тексті.
Вони зустрічаються в епічних творах, але найчастіше – в ліричних.
У Г. Чупринки читаємо:
Блиском, блиском.
Миготінням,
Тріском, тріском,
Лупотінням
Розгулявся Цар-Огонь.
В золотих червоних ризах.
В димках білих, синіх, сизих.
Гнівно
Всіх тримає осторонь.
То жахає гоготінням.
То віщує лопотінням:
“Я огонь, огонь, огонь!..”
У цьому вірші слова, що повторюються, стоять поряд і влучно відтворюють динамічну картину поширення вогню. Близькою до такого виду повтору є тавтологія – подвоєння понять, особливо характерне для народної творчості: слухає-прислухається, віє-повіває, срібло-золото; у Т. Шевченка: “Диво-дивне сталося на світі” або “Вітер віє-повіває, по полю гуляє”. Тавтологія увиразнює текст, акцентує увагу на повторюваних словах.
Інша група повторів – це ті, які займають
Де льон зелений між вівсами
Такий замислений цвіте…
Де гречка буйна і шумлива.
Як невгамовний битий шлях…
Де сходять ранки, щоб умерти
І знов воскреснути в росі…
Де соловей виводить скерцо
У надвечірній тишині.
Д. Фальківськиій
Можлива анафора і в епічних творах. Так, кожний із дванадцяти розділів повісті Г. Квітки-Основ’яненка “Конотопська відьма” починається однаковою фразою: “Смутний і невеселий”, “смутно і невесело”, “смутна і невесела”. Ця анафора є одним із засобів комічного, бо вона – контраст між похмурим настроєм персонажа і сатирично-гумористичним сприйняттям його читачем.
Епіфора в прозі підкреслює думку, як, наприклад, у Марка Вовчка: “І довго стояв тут козак, на воду дивився, та думав, та слухав, та все любив. І ображався і жалів, і все любив. Сильніше від гніву, туги, образи була любов”. Таку ж функцію виконує вона і в поезії:
Може, зорю переліг той,
А на перелозі…
Я посію мої сльози.
Мої щирі сльози.
Т. Шевченко
Повторення того самого слова або словосполучення на початку та в кінці речення, вірша, строфи, абзацу називається кільцем:
Верни до мене, пам’яте моя!
Нехай на серце ляже ваготою
Моя земля з рахманною журбою.
Хай сходить співом серце солов’я в гаю нічному…
Верни до мене, пам’яте мояі
В. Стус
Отже, найзагальніша функція усіх видів повтору – це художнє увиразнення мови, посилення її експресивно-зображальних властивостей.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)