Система прийомів твору

Звернемося тепер до характеристики системи необхідних умінь. Ми виявили їх операциональний склад, а також визначили послідовність і характер їхнього введення в процес навчання

У цьому процесі ми виділили шість етапів, що включають шість специфічних умінь (прийомів) структурно-функціональної організації твору: аналіз Теми ; пошук завдання, укладеної в темі; формулювання тези – головної думки; структурування твору; конструювання вступу; проектування головної частини

Охарактеризуємо кожний прийом з погляду його цільового, предметного

й операционального компонентів. Як приклад приведемо роботу над непростою темою “Проблема почуття й боргу в оповіданнях А. П. Чехова “Чоловіка” і И. А. Буніна “Кавказ”.

I етап. Аналіз теми

Аналіз як розумова дія припускає розчленовування й осмислення дійсності, виділення головного. Аналіз теми твору означає її поділ на складові елементи й знаходження серед них ключового

Ціль аналізу теми – визначення її границь і одержання відповіді на питання: про що головному піде мовлення всочинении.

Предмет аналізу – коло основних подань і понять, укладених у темі, функціональні відносини

між ними

Операції аналізу:

1) осмислення кожного слова в темі через підбор до нього максимально можливого числа синонімів;

2) виділення ключових слів або словосполучень, що містять у собі зміст теми;

3) установлення відносин між ними;

4) осмислення теми в цілому через формулювання її значення інакше кажучи, у декількох варіантах, за допомогою підібраних синонімів

Отже, спочатку осмислимо кожне слово, підібравши до нього близький за значенням ряд

* Проблема – складне питання, завдання, що вимагають дозволи; щось важкорозв’язне; протиріччя, протилежність; утруднення, перешкода; зіткнення, конфлікт

* Почуття – емоція, переживання; усвідомлене відношення до кого-небудь; любов

* Борг – обов’язок; коло дій, покладених на кого-небудь і безумовних для виконання; обіцянка; приписання; відповідальність

* Оповідання – мала форма епічної прози, оповідальний добуток невеликого розміру

* А. П. Чехов – великий російський письменник другої половини XIX століття

* Дружина – дружина (застаріле значення, тепер офіційне або іронічне).

* И. А. Бунін – великий російський письменник кінця XIX – першої половини XX століття

* Кавказ – територія півдня Росії, обмежена горами й морем; богатий і екзотичний природний край

Потім виділимо ключові слова. Завжди головними в темі твору є ім’я автора й назва добутку: вони визначають зміст інтерпретації. У цьому випадку – це два автори й два добутки.

Крім того, стрижневими тут виступають поняття “почуття”, “борг”, “проблема”. Ключові слова містять у собі зміст теми

Встановимо стосунки між ними. В обох оповіданнях виникає важкорозв’язне протиріччя між переживаннями персонажів, їхніми емоціями і їхніми обов’язками, відповідальністю друг перед іншому як подружжя. Але це добутку різних авторів, отже, підходи до проблеми, швидше за все, будуть відрізнятися

Нарешті, осмислимо тему цілком, сформулювавши її значення іншими словами, нехай не цілком добірно, але точно. Приймемо ці формулювання за робочі варіанти теми:

* Зіткнення емоцій і обов’язків у долі героїв оповідань Чехова й Буніна

* Протиріччя між любов’ю й відповідальністю у двох оповідальних добутках невеликого розміру, створених Чеховим і Буніним

* Конфлікт інтимних переживань і безумовних для виконання зобов’язань, покладених на героїв двох добутків малої форми епічної прози Чехова й Буніна

* Складне питання особистих відносин і суспільних приписань в оповіданнях Чехова й Буніна й т. п.

Важливим психологічним підсумком даного етапу повинне стати переконання у винятковій ролі серйозного аналізу теми, тому що він дозволяє виявити в темі сховані моменти, побачити неї в несподіваному ракурсі. Особливо значима щодо цього перша операція – підбор синонімів, що відкриває новий зміст звичних слів, на які ми часто дивимося “замиленним” поглядом, не сприймаючи багато немаловажних відтінків лексичних значень. Дія аналізу саме допомагає усвідомити, як би витягтися назовні всі можливі нюанси значень як окремих слів, так і теми в цілому, повертаючи словам яскравість і глибину

II етап. Пошук завдання, укладеної в темі

У свій час Г. Левис висловив проникливу думку: “Про розум людини легше судити по його питаннях, чим по його відповідях”. Пошук укладеної в темі завдання – творчий акт, невіддільний від глибокого розуміння, “узяття в розум”, художнього тексту. Це необхідний підготовчий крок до породження задуму твору: “Розуміння завжди чревате відповіддю” (М.

Бахтин).

Підставою для даного прийому є положення про мовне висловлення як системі мовних дій, що характеризуються єдністю спілкування й мислення. Із цього випливає розуміння твору як жанру мовного висловлення. Мовний жанр, по Бахтину, – “відносно стійкий тематичний, композиційний і стилістичний тип висловлення”. Висловленню властива діалогічна Природа, воно диалогично по самій своїй суті. Тому ціль прийому – відшукати імпульс, початок діалогу

Предмет пошуку – передбачуване питання, відповіддю на який може стати твір

Операції пошуку завдання:

1) формулювання теми у вигляді питання;

2) порівняння варіантів перекладу оповідального речення в питальне;

3) конструювання завдань твору на різних рівнях пізнавальної самостійності;

4) порівняння завдань різних рівнів;

5) співвіднесення різноманітних завдань із темою й можливостями автора твору (рефлексія).

У нашім прикладі ми виключимо третю й четверту операції, оскільки специфіка вибраної теми складається у високому рівні складності. Її формулювання вже містить вказівку на питання й не має потреби в проблематизации. Успішне виконання дії підготовлене аналізом теми, у першу чергу встановленням відносин між її елементами

Сформулюємо тему у вигляді трьох питань:

* Як розкривається проблема почуття й боргу в оповіданнях Чехова “Дружина” і Буніна “Кавказ”?

* У чому гострота проблеми почуття й боргу в оповіданнях Чехова й Буніна?

* Чий погляд на проблему почуття й боргу, Чехова або Буніна, мені ближче?

Порівняння показує, що перше завдання просте для рішення: висновки можуть бути засновані на відтворенні змісту оповідань і його зіставленні. Друге завдання вимагає розгляди оповідань під конкретним вутлому зори, розміщення точних акцентів, виявлення гостроти проблеми в кожному окремому випадку. Тут вище необхідність актуалізації особистого досвіду, тому друге завдання сутужніше.

Сама складна – третє завдання. Вона пов’язана з рефлексією, із процесами самосвідомості, самовизначення, з відкриттям особистісних змістів. Її рішення неможливо без оцінної роботи автора твору

Оскільки третє завдання носить сугубо особистий характер, а перша – елементарна, для подальшого розгляду процесу роботи над твором виберемо друге завдання

Узагальнимо сказане про другий етап

Постановка й вибір завдання є наочно-діючим початком смислопорождения, відкривають підходи до змістів добутку. Важливо підкреслити, що в процесах побудови особистісних змістів нами відзначається перевага питань причинно-наслідкового, проблемного, дискусійного характеру над завданнями репродуктивними. Істотно, щоб питання носило личностно значимий характер, мав для автора твору особистісний зміст, а відповідь на нього був йому дійсно цікавий

Головний психологічний підсумок другого етапу процесу навчання – висновок про різноманіття завдань, що втримуються в темі, а як наслідок, про принципову множинність поглядів на добуток і про поліваріантність шляхів їхнього розкриття. Дія пошуку завдання, укладеної в темі, формує подання про літературний Твір як явищі, що містить відповіді на особисті питання, а про твір – як про поле діяльності для особистих відкриттів. Знання, придбані в процесі пошуку завдання твору, – це й знання про себе самому