Селянин Данило вирішив зробити спробу “панського права добути”. Йому забажалося довідатися, “чи можна якось так, щоб і мужик в одній хаті з паном сидів”. І Данило вирушив до міста залізницею. Купив дуже дорогий квиток у вагон першого класу і попхався розшукувати своє місце. Кондуктор не хотів пускати мужика, обзиваючи того “мурлом”.
Аж врешті-решт пропустив, подумавши, що Данило несе панові білет. Здивував селянина першокласний вагон, який мав вигляд панської світлиці: “…тут тобі й столики, тут тобі й постелі, тут тобі
Дуже сподобався Данилові духмяний панський табак. Вирішив і собі люльку набити. Аж тут молодий панок з білявими позакручуваними вусиками сказав, що мужицький тютюн тут не курять, навіть табличка є у вагоні, де про це написано.
На це Данило розсудливо й спокійно відповів: “Ні, пане, я письменний: там написано про те, щоб не виходить
Коли кондуктор хотів висадити Данила, то осмикнув його той самий пан, заступившись за мужика: “Хіба ви маєте право не давати пасажирам їхати?” Цей пан по-доброму, по-людськи пригостив Данила своїм тютюном, розмовляючи, наче з рівним, розпитав, у яких справах Данило їде й куди. Та ось поїзд прибув до Ч. Данило владнав усі свої справи: завітав до знайомого чоловіка, скупився. Можна б уже й додому їхати та ще кортіло подивитися, як же ще можна паном бути? І вирішив селянин піти до “тіятру”.
Натрапив на афішу, де оголошувалось, що “у залі дворянського собранія концерт”. Розпитав свого знайомого, до якого приїжджав, де ж це “собраніє”, та ввечері попрямував туди. Купив Данило найдорожчий квиток за два карбованці у перший ряд і у самій чумарчині попростував до зали. “Як увійшов, то тут уже – не буду брехати – таки стало мені дуже моторошно,- вразило приміщення мужика.- Хата така здорова, як клуня, та де! ще більша!., та вся блищить!” Сів у перший ряд на сьоме місце й чекає. Аж тут і пани, й лакеї такий лемент підняли, як це мужик потрапив на концерт до дворянського собранія?
Викликали полісменів, схватили Данила та потягли до темної. Вранці надзиратель обіцяв поговорити “по-своєму”. До поліції Данила повів під конвоєм солдат.
Як довідався мужик від того солдата, що битимуть завтра “ваше благородіє”, то дуже злякався. Заплатив конвойному три карбованці, аби відпустив, і тікати темними вулицями. Зупинив візника і помчав до станції, на поїзд. У вагоні трусився Данило, аж поки поїзд не рушив: “Не страшно мені тих поліцейських самих, так страшно тієї ганьби та зневаги”. Приїхав додому.
Через деякий час розповів усе жінці. А та його – мокрим рядном, щоб даремно грошей не витрачав та не вигадував абищо. І ще розповіла сестрі Хотині, а та – всім іншим на селі, як Данило “панського права добувався”. Так і посміювались над Даниловими пригодами.
Але сам він вважав, що добувався не панського права, а людського, якого, не жаль, на той час не було.
VK. init({apiId: 2798153, onlyWidgets: true}); VK. Widgets. Comments(“vk_comments”, {limit: 20, width: “790”, attach: “*”});
(1 votes, average: 5.00 out of 5)