Поет… Що це? Стан душі чи фах, що дає заробіток, матеріальне благополуччя?
Пересічний читач найімовірніше не утруднюватиме себе формулюваннями, хто такий поет. Він знає одне: результат поетичної творчості – це вірші, сонети, балади тощо. Вони написані тому, що поетові є іцо сказати людям, він не може не писати. Поет прагне розповісти за допомогою слова про свій душевний світ, про час, в якому живе, а найголовніше – про людей, які створюють історію. Цю історію поет розповідає іноді простими словами, які щодня вимовляють громадяни його
Слово “поет” асоціюється зі словом “краса”, а вразити людей словом можна чимось незвичайним – оригінальним способом думки, особистою життєвою філософією, врешті-решт зачарувати читача своїм темпераментом, вдачею, емоційним сприйняттям світу – та мало ще чим! Всі ці слова справедливі щодо великого француза Шарля Бодлера, якого по праву можна назвати Поетом з великої літери.
Якщо, наприклад, він захоплювався
Це величний морський птах. Про його величність свідчить розмах крил, що перевищує чотири метри. Легко уявити, який захват викликає цей птах у моряків, коли він ширяє над їхнім судном. Можливо, дивлячись на цього птаха, хтось із моряків думає про нікчемність свого корабля, який легко може загинути від ударів хвиль.
Альбатрос здається безсмертним. Хто може кинути йому виклик над морською безоднею? Хіба що сили небесні, блискавки? Дощ, буря? Але бувалий моряк розуміє, що альбатрос і створений таким величезним, сильним, щоб протистояти стихії. І все ж мимоволі замислюється: невже ніщо не в змозі розтрощити, знищити альбатроса?
Описані Бодлером моряки чудово розуміли, що розтрощити альбатроса можуть вони самі – своїми хитрощами, підступністю, злом, тобто всим тим, що ми називаємо зброєю негідника.
Це чудово описує Бодлер у вірші “Альбатрос”.
Моряки беруть у полон птаха з однією лише метою: дістати звіряче задоволення від знущань з альбатроса; в морі вони знудилися за розвагами, зараз їх “розважає” птах, не за власним бажанням, звичайно. Моряки всіляко знущаються з полоненого володаря морів, не маючи ані найменшої поваги до цього дива природи. Але ж і сама людина – теж диво природи, як і альбатрос, і чайки, і море, і все живе. Жорстокість людини, як показує Бодлер, безмежна:
Той люльку в дзьоб дає, а той сміється з нього,
Каліку вдаючи, іде за птахом вслід!..
Поет надає своєму герою людських якостей, він співчуває альбатросові, і читач відчуває, як щемить серце, і не можна без болю читати рядки:
Він їхній корабель здалека проводжав.
Ходити по дошках природа не навчила –
Він присоромлений, хода його смішна…
Незграба немічний ступає клишоного;
Прекрасний в небесах, а тут – як інвалід!..
Поет не розповідає, чим скінчилася історія знущання з альбатроса, але ми ро – іуміємо: краса приречена на загибель, люди не пожаліють величного птаха, саме через його величність…
Але повернемося до початку нашого твору. Ми поставили питання: хто такий поет? І, дізнавшись про історію з альбатросом, можемо відповісти на це запитай ня: поет схожий на чудового птаха. Поет, за словами Бодлера, “…як альбатрос, володар фоз і грому”.
Чому поет порівнює поета з альбатросом? Тому що талант справжнього по ета не знає меж, він великий, він вражає читача всеосяжною увагою до приро ди, людей. Поряд з великим завжди є нікчеми, які через заздрощі до будь-якого успіху, таланту або просто від нудьги намагаються принизити справжнього творця, володаря гроз і грому. Людське зло ніби примушує поета спуститися з небес на землю. І шо тоді відбувається? А тут треба пригадати історію з альбатросом, і все з’ясується.
Поет може померти не тільки як творець, а й фізично. Згадаємо самого Шарля Бодлера, який, відкинутий суспільством, йде до кінця свого зем ного існування.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)