Історія народу – це не верстова дорога, що веде від сивої давнини до сучасності. Трапляються на тому шляху урвища й тернисті яруги, чисті колодязі й давно замулені криниці. Замулюючись, джерела волали до живих, розповідаючи про сиву давнину, про війну і мир, про чисті ріки й чисту воду.
Минали віки… Інші люди приходили на ці місця, відшукували залишені предківські стежки та замулені криниці. Так було в усіх народів у всі часи.
Чи не найчіткіше відбились сліди наших предків у літературі? Так, це ті духовні криниці, в яких ми сьогодні
І однією з найцікавіших постатей у тій давній літературі була велична постать Г. С. Сковороди. Бо те, що залишив він нам у спадок, – це цілюще життєдайне джерело, з якого питиме ще не одне покоління. Про творчість Г. С. Сковороди, як і про самого поета, вченого, філософа, можна говорити багато, бо багатогранна й різноманітна була його творча діяльність, бо сам він був дуже цікавою людиною.
Та, йдучи за темою твору, я хочу висвітлити одну із граней його творчості – його філософські роздуми про щастя людини. Скільки існує
Хтось бачить його в грошах і владі, для когось воно в любові, комусь здається, що воно в мудрості. Не один мудрець, не один філософ шукав відповідь на це питання.
Український філософ Г. С. Сковорода також прагнув відшукати формулу щастя; було в нього непереборне бажання відкрити людям істину, правду життя і його суть.
Він пише багато поезій, філософських трактатів, в яких подає ідеальний образ людини, яка може бути щасливою. Поняття щастя нерозривне для філософа із самопізнанням. В одному з творів “Саду божественных песней” він радить шукати щастя в самому собі.
Хіба може бути щасливою та людина, яка не знає себе, не знає, чого хоче? Філософ радить:
Найпотрібніше тобі ти знайдеш лише у собі,
Подивися, як живеш: друга у собі знайдеш.
Отже, пізнай себе. Знайди себе в цьому житті, знайди своє заняття за спорідненістю. Бо нема нічого радіснішого, аніж жити за призначенням. Цю думку він стверджує в багатьох творах, зокрема, у байці “Пчела і Шершень”. Головний висновок байки – немає більшої радості, аніж жити за покликанням.
Солодка тут “праця тілесна, терпіння тіла і навіть смерть, коли людина втішається природним ділом”.
Спорідненість визначає життєвий шлях кожної людини, формує її характер, світогляд. Спорідненість кожної людини – це воля Бога, природи. Читаю байку “Годинникові колеса”.
Одне коліщатко годинника питає друге коліщатко, чому воно гойдається в інший бік. На що коліщатко відповіло, що це воля майстра, і зоно не тільки не заважає всьому годиннику, а й допомагає всім йти за сонячним колом. І як висновок: “з різними природними нахилами й життєві шляхи різні. Одначе всім їм один кінець – лад і любов”.
Велику роль у здобутті щастя Сковорода надає роботі. Робота для людини – душевне задоволення. У байці “Зозуля та Дрізд” Зозуля дивується, що Дрізд щасливий від того, що співає. А вона, Зозуля, співає більше від Дрозда, та щастя від цього не має.
У відповідь Дрізд говорить, що Зозуля не працює, а тільки п’є та їсть. Тому й спів її не радує. Сковорода стверджує: “Робота наша – джерело радості”, “… немає нічого солодшого, як спільна для нас усіх робота”, “… щасливий той, хто поєднав любе собі заняття із загальним”.
Дуже мало місця відводить він у житті матеріальним достаткам людини. Людина має жити для придбання духовних скарбів. Зате високо ставить він розум людини: “дурень шукає видного місця, а розумного й у кутку видно”, “ліпше в одного розумного й доброго бути в любові й шані, ніж у тисячі дурнів”.
Справжнім багатством є для людини “совість, як чистий кришталь”, “чисті розуму вітрила”, “непорочність – ось де діамант”.
У поезіях “Щастя, а де ти живеш?”, “Розпошир удаль свій зір, як і розуму коло” та в інших Г. С. Сковорода в художніх образах підносив важливі філософські проблеми свого часу.
Та чи тільки свого? Хіба рядки його віршів “краще мить краще жить, аніж день в мислях злих”, “краще чистий рік один, аніж десять брудних” застаріли в наш час? Чи інші рядки не відповідають духу нашого часу?
Я думаю, що на ці питання людина повинна відповісти перш за все собі самій.
Я ж повністю погоджуюсь з видатним філософом у тому, що перш, ніж прагнути щастя, треба розібратися в собі. Хто я? Для чого прийшов в життя? Гроші? Слава? А може, робота, споріднена з моїми нахилами, здібностями?
Чи любов і милосердя до інших людей?
Може, має рацію філософ? Невже можуть принести задоволення гроші, отримані без зусилля? Ні, людину буде поїдати страх, що вона втратить їх і більше не зможе заробити.
А нелюба робота підточить сили, позбавить таланту. Г. С. Сковорода зміг розгледіти й зрозуміти головне в людській природі, відкрити перед особистістю таємницю її існування.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)