Частка ти! – російська доленька жіноча! Навряд чи сутужніше знайти.
Н. А. Некрасов
З раннього років я полюбила поезію Н. А. Некрасова. Він все своє життя служив “великим цілям століття”. Його муза – рідна сестра знедолених.
Особливо дороги мені вірші, присвячені безвихідності частки російської жінки-селянки. Мені здається, що це кращі вірші поета, що говорять про гірку, багатостраждальну долю жінки-трудівниці.
Образ жінки-трудівниці, “страждальниці, створений поетом, назавжди западає в душу. Жінка-селянка випробовувала
А третя – до труни рабові підкорятися.
У галереї чудових жіночих образів особливе місце займає образ Матрони Тимофіївни – героїні поеми “Кому на Русі жити добре”.
Народна поголоска приводить селян-правдошукачів у село Клин. Тут вони сподіваються зустрітися із щасливою селянкою. Матрона Тимофіївна сама розповідає їм про своє нелегке життя. Скільки ж важких страждань випало на частку цієї “щасливої”
Але від усього її вигляду виходить така краса й сила, що не можна не замилуватися нею. Як нагадує вона мені “тип величної слов’янки”, про яку із захватом писав поет:
У лиху не злякається, – урятує, Коня на скачку зупинить, У палаючу хату ввійде!
Природна краса й фізична сила під стать її духовній красі.
Як швидко промайнули щасливі роки дитинства й дівоцтва. Матроні Тимофіївні, за її словами, у дівоцтві повезло:
Мені щастя в дівках випало: У нас була гарна, непитуща сім’я.
Турботою й пещенням оточила сім’я улюблену доню. Однак пора безтурботного дитинства швидко минула. На “сьомому році”, розповідає Матрона Тимофіївна, “за бурушкой сама… у череду бігала, батькові носила снідати, гусят пасла”.
Так вона “звикла” до справи, що все подальше життя трудилася, не покладаючи рук. Але фізична праця не приносила Матроні Тимофіївні прикростей, Найстрашніше – це духовне рабство, Матрона Тимофіївна, напрацювавшись у поле, вимиється в лазеньці й готова співати, танцювати:
І добра робітниця, І співати-танцювати мисливиця Я змолоду була.
Але як мало світлих моментів у її житті! Один з них – заручини з улюбленим Філіпушкой. Всю ніч не спала Матрона, думаючи про майбутнє заміжжя: її страшила “поневолі”, И все-таки любов виявилася сильніше побоювань потрапити в рабство, А потім, після заміжжя, вона потрапила “з дівочій холи в пекло”. “Виснажлива робота”, “образи смертні”, важкі нещастя з дітьми, розлука із чоловіком, якого незаконно забрали в рекрути, і багато інших негод – такий гіркий життєвий шлях Матрони Тимофіївни. З болем говорить вона про те, що в ній:
Ні кісточки незламаної, Немає жилочки нестягненої.
Я дивуюся тієї стійкості, тій мужності, з яким виносила ця чудова жінка страждання, не схиливши своєї гордої голови. Серце обливається кров’ю, коли читаєш рядка поеми про безутішне горе матері, що втратила свого сина-первістка Демушку. Розум готовий скаламутитися від страшного нещастя. Але величезна щиросердечна сила допомагає Матроні Тимофіївні вистояти, знову повернутися до життя й активно боротися з усіма життєвими негодами.
Своїм ворогам, становому й лікареві, що терзає “тіло біле” її сина, вона шле гнівні прокляття: “Лиходії! Кати!” Матрона Тимофіївна хоче знайти на них управу, але їй не радять односільчани вступати з ними в боротьбу: “Високо бог, далеко цар… Нам правди не знайти”.
Коли ж із другим її сином трапляється нещастя, вона рішуче збиває з ніг старосту Силантія, рятуючи Федотушку від покарання.
Матрона Тимофіївна готова витримати будь-які випробування, нелюдські борошна, щоб відстояти своїх дітей, чоловіка від життєвих лих. Яка величезна сила волі повинна бути в жінки, щоб відправитися однієї в морозну зимову ніч за десятки верст у губернське місто в пошуках правди. “Всю ніч я йшла, не зустріла живої душі”, – розповідає Матрона Тимофіївна мандрівникам.
Безмежна її любов до чоловіка, що витримала таке суворе випробування. Губернаторша, уражена її самовідданим учинком, зробила “велику милість”:
Послали в Клин нарочного, Всю істину до відали – Філіпушку врятували.
Почуття власного достоїнства, що виявилося в Матрони Тимофіївни в дівочі роки, допомагає їй іти величаво по життю. Це почуття обгороджує неї від нахабних домагань Сотникова, що прагне зробити її коханкою своєї. Хмарою згущається в її душі гнів проти поневолювачів.
Вона готова їм мстити за свої образи.
Я потуплену голову, Серце гнівне ношу! – говорить вона. Коли дідусь Савелій учить улюблену внучку терпіти, заявляючи, що богатирство мужика в його витривалості, Матрона Тимофіївна з іронією зауважує:
Ти жартуєш жарти, дідусь! – Такого богатиря могутнього, Гай, миші заїдять!
Величезна внутрішня сила, ненависть до гнобителів і здатність протестувати – це ті чудові якості, які вигідно відрізняють Матрону Тимофіївну. Образ Матрони Тимофіївни дуже близький, зрозумілий і доріг мені. Люди, подібні їй, свідчили про те, яка богатирська, незламна сила прихована в народній душі. Поет вірить у те, що
Ø Сила народна, Сила могутня – Совість спокійна – Правда живуча!
Некрасов переконаний у могутній моральній силі народу. Вірить у те, що “ключі від щастя жіночого”, “занедбані й загублені в бога самого”, найдуться. Ця віра виявилася пророчою. Наш народ, як і мріяв поет, вийшов на “широку і ясну” дорогу життя.
Прав був поет, затверджуючи, що “народу росіянинові межі не потрібні”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)