Основна проблема экзистенциональной філософії Жана-Поля Сартра – проблема вибору. Центральним поняттям сартровской філософії є “трива-с-буття”. “Трива-с-буття” – вища реальність для людини, пріоритетність для нього насамперед його власного внутрішнього миру. Однак повністю усвідомити себе людина може тільки через “трива-інш-буття” – різні взаємини з іншими людьми. Людина бачить і сприймає себе через відношення до нього “іншого”.
Найважливішою умовою життя людини, її “стрижень”, підстава активності
Такий вид рішення Сартр іменує екзистенціальним вибором. Зробивши екзистенціальний вибір, людина визначає свою долю на багато років уперед, переходить із одного буття в інше. Все життя – ланцюжок різних “маленьких життів”, відрізків різного буття, зв’язана особливими “вузлами” – экзистенционалъиими рішеннями.
Наприклад:
Людина приречена на волю (у будь-яких обставинах, крім випадку повного підпорядкування зовнішньої реальності, але це теж вибір).
Разом із проблемою волі виникає проблема відповідальності. Людина відповідальна за все, що він робить, за самого себе (“Усе, що із мною відбувається, – моє”). Єдине, за що людина не може відповідати, – це за своє власне народження. Однак у всім іншому він повністю вільний і повинен відповідально розпоряджатися волею, особливо при экзистенциональном (судьбоносном) виборі.
Перший роман Ж.-П. Сартра “Нудота” (1938) втілив экзистенциалистскую думка про запаморочення, “нудоті”, що охоплює людини від свідомості своєї самітності в далекому й абсурдному світі. “Нудота” – це оповідання про декілька днів життя Антуана Рокантена, роман написаний у формі щоденникових записів, як відбиття свідомості головного героя, пронизаний гострим відчуттям абсурдності життя
Рокантен уникає розглядати предмети, людей, тому що випробовує незрозуміле занепокоєння, дивні приступи нудоти. Рокантен “подавився” речами, очевидність їхнього існування навалюється на нього нестерпною вагою. Не краще обстоит справа й з миром людських думок. “Думки – от від чого особливо муторно… Вони ще гірше, ніж плоть. Тягнуться, тягнуться без кінця, залишаючи якийсь дивний присмак”, говорить герой роману.
Нудота виникає від того, що речі “є” і що вони не є “я”, від роздвоєності миру й свідомості, які ніколи не зможуть стати гармонічною спільністю. Роман зображує хворобу свідомості Антуана Рокантена – відраза до абсурдного миру й безвихідність нігілістичного бунту інтелігента Рокантена, що почуває себе зайвим в “обезбоженном світі”.
Головний герой роману Антуан Рокантен, виявившись у невеликому провінційному містечку Бувиле, пише книгу про маркіза Рольбоне. Рокантен веде щоденник, головним змістом якого стають “осяяння”, пережиті героєм. Ця низка “осяянь” складається в сюжет роману, головною темою якого стає відкриття особистістю абсурду. Відкриття Рокантеном абсурдності буття відбувається в результаті його зіткнення з навколишніми предметами. Мир речей і природне буття виявляються ворожими людської суб’єктивності.
Заглибленість суб’єкта в це природне “місиво”, у безформну й мертву об’єктивність викликає в ньому почуття нудоти. Достоїнство й свободу особи Сартр бачить у тверезому визнанні абсурдності буття. Рокантен переборює почуття нудоти, привносячись у ворожий людині природний мир суб’єктивн, особистісне почало
(2 votes, average: 3.50 out of 5)