1. Кращі людські якості, що втілилися в образах людей з народу. 2. Образ Матрени Тимофіївни Корчагіної. 3. Голота й холопи.
4. “Селянський гріх”.
У своїй поемі “Кому на Русі жити добре” Н. А. Некрасов показує велику панораму народного життя, характерів і доль. Мотив мандрівки сімох селян, що задалися метою з’ясувати, кому ж “привільно, весело живеться на Русі”, автор увів у поему не випадково. Адже в шляху мандрівники зустрічаються із самими різними людьми.
Образи подорожуючих мужиків промальовані не настільки ретельно,
Однак потрібно відзначити, що образ мандрівника також узятий Некрасовим з життя. Культура мандрівництва була досить розвинена в російському народі. Подорожі могли відбуватися з торговельною метою або мати характер паломництва по святих місцях. Потрібно відзначити, що існувала особлива соціальна група мандрівників – юродиві, убогі, а також повноцінні фізично й душевно люди, які переходили від одного святого місця до іншого.
У народі такі люди користувалися більшою повагою: мандрівник могла розраховувати на привітний прийом не тільки в селянській хаті,
Деякі мандрівники були свого роду “ходячими книгами”: у сім’ях, де вони зупинялися, ці люди розповідали чимало історій – і про те, що бачили самі, і те, що чули від інших. Приблизно така ж у поемі й роль сімох мужиків, що відправилися шукати щасливих людей. Адже історії, які розповідають мандрівникам їхні випадкові знайомі, з’єднуються в одне велике поетичне полотно Некрасов показує шляхетні, цільні характери, які зустрічаються серед простих людей. Наприклад, Єрмил Гирин, що чесною працею домігся й багатства, і поваги своїх односільчан.
Замолоду Єрмил служив писарем у конторі при керуючим маєтком князя Юрлова.
Посада, звичайно, сама маленька, впливу на хід справ Єрмил робити не міг, але все-таки він намагався в міру сил допомогти селянам. Безкоштовно становив для них потрібні папери, допомагав радою: До нього підходиш до першому, А він і порадить И довідку наведе; Де вистачить сили – виручить, Не запитає подяки, И даси, так не візьме! Худу совість потрібно – Селянинові із селянина Копійку вимагати Знаючи, наскільки чесні Єрмил, селяни йому беззастережно довіряють: обирають його бурмистром, дають йому в борг гроші на придбання млина.
Лише один раз надійшла ця людина проти совісті: замість свого брата здала в солдати іншого селянина.
Ніхто, крім матері нещасливого рекрута, не засуджував Єрмила. Але сам він не виніс борошн совісті й добровільно покаявся перед всім народом, виправив наслідки своєї провини й відмовився від посади бурмистра, уважаючи себе невартим народної довіри. Єрмил Гирин не єдиний приклад гідної людини з народу От як характеризує автор іншого героя своєї поеми: Улас був душу найдобріша, Болів за всю вахлачину, Не за одну сім’ю. Як і Єрмил, Улас не може йти проти совісті.
Він відмовився від посади бурмистра, щоб не плазувати перед князем, що вижив з розуму, Утятиним.
Про народ, про забитий “вахлачине” уболіває й Гриша Добросклонов, син сільського дячка Гриша жадібно тягнеться до знань – “поривається в Москву, у новорситет”, не задовольняючись тим утворенням, що він одержав у семінарії. Однак юнак не став ставитися до своїх земляків свисока, як до людей малограмотним. Гриша щиро поважає простих трудівників, намагається в міру сил допомогти їм своїми пізнаннями.
Гриша, його батько й брат нітрохи не богаче більшості селян, трудяться нарівні з ними. Селяни у свою чергу дуже доброзичливо ставляться й до дячка, і до його синів, діляться з ними своїми запасами. У поемі “Кому на Русі жити добре” Некрасов показав і високі достоїнства російської жінки – терпіння, вірність, працьовитість.
Ці якості властиві й Домні, покійної матері Гриши, і селянці Матрене Тимофіївні, долі якої в поемі приділяється значне місце Багато чого доводилося безмовно виносити простій селянці: важка праця, вороже відношення родичів чоловіка, численні пологи й смерть дітей…
Нелегко було Матрене відстояти своє людське достоїнство. “Ти – кріпосна жінка!” – так пояснив їй суть її безправного положення Савелій, дід її чоловіка.
Але Матрена – людина сміливий і рішучий: вона безстрашно відкидає домагання керуючого Ситникова, іде шукати справедливості в губернатора, щоб повернути чоловіка, якого не за законом здали в рекрути. Матрене довелося пережити загибель улюбленого сина, якого вона згадує й через багато років. Ця жінка здатна на глибокі, сильні почуття: вона з ніжністю згадує батьків, любить чоловіка й дітей Однак Некрасов, малюючи портрети людей з народу, показує читачеві й інші характери.
Образ пройдисвіта й шахрая, що зустрічається в народній творчості, у поемі “Кому на Русі жити добре” втілився в особистості Клима Лавина, п’яниці, хвалька й ледаря.
Зовні Клим, однак, робить саме сприятливе враження на ті, хто не знаком з ним: У Клима совість глиняна, А бородища Минина, Подивишся, так подумаєш, Що не знайти селянина Степенней і тверезій. Клим охоче дурить, що вижив з розуму Качатина. Для хитрого шахрая це й розвага, і можливість відчути власну значимість Некрасов вустами Уласа характеризує Клима як “останньої людини”, однак насправді Клим має багатьма коштовними якостями. Він грамотний, красномовний, заповзятливий, дотепний.
Як ні гірко звучать його глузування над односільчанами, а в них утримується безсумнівна правда: Сміється над трудящим: З роботи, як не мучся, Не будеш ти багатий, А будеш ти горбатий!
Клим цінує веселощі, а не праця. Його натурі далекі турботи й тривоги. Але ця відчайдушна людина, хоч і погодився кланятися й підтакувати панові, розуміє й цінність волі.
Клим – гуляка, ледар, нахаба, але не холоп, як Іпат, що при звістці про селянську волю обурюється Іпат не єдиний образ холопа, виведеного в поемі.
Колишнього двірського князя Переметьева щиро вважає себе щасливою людиною, тому що він сорок років прислужував своєму панові, підлизував тарілки з дорогими стравами й навіть роздобув подагру – дворянську хворобу. Вірний Яків мстить своєму панові по-холопски – вішається на дереві на очах у хазяїна. Але ще гірше холопів, що забули про людське достоїнство, зрадники інтересів народу.
Таким виявився староста Гліб, що заради грошей спалив заповіт свого пана, у якому той звільняв всіх своїх селян із кріпосної залежності.
Але ж сам Гліб із простого народу, у пам’яті якого він і залишається вічним злочинцем: Все прощає бог, а Иудин гріх Не прощається Некрасов прагнув показати в поемі “Кому на Русі жити добре” все різноманіття людських характерів, які зустрічаються серед простого народу. Звичайно, не все з них здатні викликати симпатію. Але в цілому поет вірив, що в народі збереглися найясніші, самі гідні риси: Сила народна, Сила могутня – Совість спокійна, Правда живуча!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)