Рей Дуглас Бредбері
Життя і творчість
Рей Дуглас Бредбері народився 22 серпня 1920 року в місті Вокіган, штат Ілінойс. Повне ім’я – Реймонд Дуглас. Дід та прадід Рея, нащадки першопоселенців-англїйців, що прибули до Америки в 1630 році, наприкінці XIX сторіччя видавали дві ілінойські газети. Батько – Леонард Сполдінг Бредбері.
Мати – Марі Естер Моберг, шведка за походженням.
З раннього дитинства Рей ріс в атмосфері великої, дружної сім’ї. Саме завдяки цьому був написаний роман “Кульбабове вино” і пов’язаний
Часто він вставляє їх імена в свої оповідання. Спогадами про родину також навіяні оповідання з циклу про
Сім’я Бредбері за дитинство і юність Рея кілька разів переїжджала. Врешті-решт вона облаштовується в Лос-Анджелесі, але остаточно Вокіган не покидає. Бредбері гарно вчиться в школі, але грошей на подальшу освіту не має. Колись пізніше він напише есе про те, як він вчився в бібліотеках: “Жюль Берн був моїм батьком. Велс – мудрим дядьком.
Едгар Алан По доводився мені двоюрідним братом, він, як кажан, вічно мешкав в нас на темному горищі. Флеш Гордон та Вам Роджерс – мої брати і товариші. Ось і вся моя рідня.
Ще додам, що моєю матір’ю, скоріше за все, була Мері Воллстонкрафт Шеллі, авторка “Франкенштейна”.
Смерть вперше вражає Рея в 1926 р. Вмирає дідусь, потім маленька сестричка Елізабет. У подальшому смерть стає однією з провідних тем письменника. “Смерть, – зізнається Бредбері, – це мій постійний бій. Я вступаю з нею в бійку в кожному моєму новому оповіданні, повісті, п’єсі… Смерть!
Я буду змагатися з нею моїми творами, моїми книгами, моїми дітьми, які, можливо, залишаться після мене”.
Бредбері є одним з тих письменників, які в своїй фантастиці намагаються спиратися на деякі вже розроблені технічні новинки. В молодості його цікавили різноманітні виставки технічних новинок. Взагалі його фантастика в усьому є інтелектуальною, іноді навіть здається розпланованою. Це твори високоосвіченої людини, яка цікавиться всім.
Не дивно, адже судячи з біографії, письменник ніколи не шкодував сил і часу на духовне…
В одному з інтерв’ю на питання: “В якому віці ви почали писати?” – йде відповідь: “У 12 років. Я не міг купити продовження “Марсіанського воїна” Едгара Берроуза, адже ми були бідною сім’єю… і тоді я написав свою власну версію”. Так почалася літературна кар’єра одного з найвидатніших письменників XX століття…
У біографіях Бредбері написано: освіта середня, з 1943 року – професійний письменник.
Рей працює продавцем газет, а вільний час присвячує самовдосконаленню. Він стає членом “Ліги наукових фантастів”.
У1942році вже починає жити на “письменницькі” гроші. 1947 рік стає переламним в житті Бредбері – він одружується з продавщицею з книжкового магазину – Меггі Маклюр.
Але напевне піком життя Рея стають 1950-1953 роки, коли два його твори – “Марсіанські хроніки.” і “451° за Фаренгейтом” виходять друком. Починається інше життя – тридцяти трирічний Рей Дуглас Бредбері стає всесвітньо відомим.
Можна хіба що додати, що зараз Бредбері живе в Лос-Анджелесі і досі боїться літаків і машин. Доктор літератури коледжу Вітье (Каліфорнія) досі плідно працює і далі дивує світ талантом, дитячою душею, правдивістю… Загальний огляд творчості.
Ранні (в основному, “страшні”) оповідання Бредбері склали збірник “Темний карнавал” (1947), частина їх увійшла до збірки “Жовтнева країна” (1955). Контрастом похмурим новелам, серед котрих виділяються: “Вітер”, “Карлик”, “Коса”, “Маленький вбивця”, “Вогненний стовп”, “Урочна година”, “Електростанція”, служать світлі оповідання з циклу про чарівне сімейство: “Дядько Ейнар”, “Квітневі чари”, “Повернення додому”. До теми інфернального Зла (зображується в поетичному образі “людей осені”), протистояти якому можуть лише знання і невинний дитячий сміх, Бредбері повернувся в одній з найкращих своїх книг, похмурій “карнавальній” феєрії “Щось страшне насувається”.
Дія її розгортається в заштатному американському містечку, куди прибуває зловісний власник “смертельних атракціонів” зі своїм почтом; ім’я власника – Dark (Темрява) – не залишає сумнівів в намірах останнього; а проти Зла виступають улюблені герої Бредбері – підлітки і батько одного з них, міський бібліотекар.
Всесвітня слава прийшла до Бредбері після публікації збірників пов’язаних між собою новел про завоювання Марса “Марсіанські хроніки”. Умовна форма хронік ніяк не зв’язує фантазію автора (як і останні наукові дані про Марс), який веде поетичну розповідь про руйнацію двох культур, що почалася з ксенофобії та взаємного нерозуміння; про трагічну загибель мешканців Марса в результаті занесеної землянами епідемії; про “першопрохідницьку” діяльність зневажливих до чужої культури американців; про загибель в результаті атомної війни залишенної ними на Землі цивілізації; про новий старт цієї цивілізації на порожній планеті-сусідці. Велика кількість новел цикла – наприклад, “Буде ласкавий дощ”, в якій лаконічно показаний ідіотизм технологічної цивілізації за відсутності тих, хто її створив, – стали класикою наукової фантастики.
Особливий інтерес викликають новела “Ешер-2” і оповідання “Вигнанці”; в них автор стає на захист літератури, мистецтва, фантазії, дива, над якими занесений цензорський ніж раціоналіста. До “марсіанського” циклу належать також окремі оповідання: “Бетономішалка”, “Були вони смуглі і золотоокі”, “Суничне віконечко”, “Синя пляшка”, “Усмішка”.
Однак талант Бредбері-письменника з найбільшою силою проявляється в жанрі новели; сотні написаних ним оповідань включені в такі збірки: “Людина в картинках”, “Золоті яблука Сонця”, “Ліки від меланхолії”, “Р – значить ракета”, “Машини щастя”, “Найкраще у Бредбері”, “К – значить космос”, “Співаю тіло електричне”, “Запівніч”, “Духи назавжди”, “Казки про динозаврів”, “Тойнбі”, “Класичні історії” та “Класичні історії-2”.
Багато оповідань присвячені дітям. Бредбері не ідеалізує їх, а намагається показати обидві їх сторони, добру і злу.
У класичному оповіданні “Вельд” діти є маленькими потворами, які не зупиняться перед убивством батьків заради можливості і далі дивитися в “телеящик” майбутнього. Дитяча жорстокість проявляється також в оповіданнях “Дитячий майданчик” та “Все літо в один день”; в останньому – як і в оповіданні “Нескінчений дощ” – події розгортаються на вічно дощовій Венері. Навпаки, віра в дітей, любов і гуманізм пронизують інші оповідання – “Канікули”, “Берег на заході”, “Здрастуй і прощавай”, “Хлопчик-невидимка”, “Ракета”, “Подарунок”, “Озеро”, “Співаю тіло електричне”.
Парадоксальній долі малюка зі світу інших вимірів присвячене оповідання “Дитина завтра”.
Подорожам у часі присвячені: класичне оповідання “грянув грім”, герой якого задушив метелика в доісторичному минулому, трагічно і невідворотно змінивши власне теперішнє; “Про скитання вічні і про Землю”: американський письменник початку століття Томас Вулф за мить до смерті перенесений в майбутнє, де йому немає рівних. Неможливість торгувати чудом, “відкритість” його тільки для безсрібників розуміють герої “Диковинного дива”.
Одна з найбільш трагічних новел Бредбері – “Ревун”, у якій останній викопний ящер, що залишився в океані, пливе на поклик маяка, вбачаючи в ньому раптово знайденого родича…
Талант Рея Бредбері незвичайний і багатогранний. У кожному з його героїв він сам – немолода вже людина з душею дитини…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)