Народився в сім’ї нотаріуса. В 1881 р. сім’я перебралася в Париж, де Ролан закінчив ліцей Людовика Великого й надійшов у нормальну школу. У студентські роки Ролан познайомився з культурним життям столиці, багато читав. Особлива увага майбутнього письменника привернув російський роман.
Книги Л. Толстого, Ф. Достоєвського й И. Тургенєва відкрили перед Роланом інший, здоровий і цілісний мир, чим та дійсність, що оточувала юнака в Парижу.
Нищівна поразка Франції у франко-прусской війні 1870 р., придушення Паризької комуни й кривавий терор,
Намагаючись перебороти кризу дії, Ролан звернувся до мистецтва як до засобу компенсації особистої нездатності до дії. Для молодого Ролана мистецтво – діяльність, у якій, насамперед, бідує й сам художник, це
Крім Л. Толстого, на світогляд молодого Ролана помітний вплив справили пантеїзм Б. Спинозы й фаталізм Ж. Р. Ренана.
Після закінчення Нормальної школи в 1889 р. Ролан відправився в Італію, щоб попрацювати над дисертацією. В Італії він наполегливо вивчав образотворче мистецтво й музику. Ролана найбільше вразило творчість Мікеланджело, Й. С. Баха, В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена й Р. Вагнера. Його захопило героїчне мистецтво. Перебування в Італії Ролан згодом охарактеризує як “лікування просвітлінням”.
Незабаром він і справді вилікувався від юнацького песимізму. У Римі Ролан познайомився з 70-літньою німкенею Мальвидою фон Мейзенбург, людиною енциклопедичних знань і великого життєвого опытв, що знала багатьох видатних людей XIX ст.
Вернувшись у Париж, Ролан в 1892 р. одружився із Клотильдой Бреаль, дочкою професора філології в Колеж де Франс, з якої проживе 9 років. Про причини їхнього розлучення він зізнається М. фон Мейзенбург: “Загальне життя була б можливої, якби один з нас пожертвував собою заради іншого; щодо мене, я не повинен цього робити, а вона, вона не хоче цього”. А тим часом Ролан захистив у Сорбонне дві докторські дисертації (1895): “Походження сучасного ліричного театру: Історія опери в Європі до Люлли й Скарлатти” і “Занепад живопису в Італії після XVI сторіччя”.
Захистивши дисертації, Ролан займався науково-педагогічною діяльністю: читав лекції з історії музики в Нормальній школі й Сорбоннеі. Саме в цей період почалася літературна діяльність Ролана. Ще в Італії він плекав задум першого свого літературного твору, драми “Орсино”.
Дія цієї п’єси відбувається в період Відродження. Головний герой – кондотьер Орсино, в описі якого автор хотів виразити “жагучу й всеосяжну активність тої чудової епохи”.
Ранні “античні” і “італійські” п’єси Ролана – Орсино, незавершена Драма “Эмпедокл”, “Бальйони”, “Ниобея”, Калигула, “Облога Мантуи” , 1894) – були слабкими. Авторові не вдалося опублікувати ні однієї з них. Проте, драматичне мистецтво особливо залучало Р. своєю дієвістю, можливостями потужного впливу на читача й глядача.
Рання драматургія Ролана, характер його перших п’єс відобразили прагнення письменника синтезувати мрію й дію, відродити в душах сучасників волю до дії.
Першим опублікованим твором Ролана постійна трагедія “Людовик Святий”, що згодом увійшов у цикл “Трагедії віри”. Конфлікт цієї п’єси має етичний і філософський характер: віра в ідеал зштовхнулася з невір’ям і егоїзмом. Уособленням віри в драмі стає Людовик Святий, котрий очолив похід на Єрусалим з метою звільнення Труни Господнього.
Антагоністами Людовика виступають його сеньйори, охоплені тщестлавием і презирством до юрби (Готьє де Салисбери, Манфред і ін.). В образній системі п’єси виразно простежується антитеза, що протягом тривалого часу буде залишатися об’єктом курної уваги Ролана: протиставлення моральній еліті (“sorte d’une elite morale”) еліти інтелектуальної.
В “Людовике Святому”, як і у двох наступних п’єсах циклу – “Аерте” і “Настане час”, Ролан намагається з’єднати досягнення соціально-філософської інтелектуальної драми Г. Ибсена й Б. Шоу з революційно-романтичною традицією Й. К. Ф. Шиллера й В. Гюго. У циклі “Трагедії віри” виражена переконаність Ролана в неминучості скинення старої, одряхлілої цивілізації. Він вірить у необхідність відновлення мистецтва й життя.
Тепер Ролан уже не вважає мистецтво єдиним способом подолання пасивності. Письменник хоче стати активним учасником подій.
У другій половині 90-х рр. письменник прийшов у замилування соціалістичними ідеями, хоча й не вступив до жодній організації, насторожено ставлячись до політики. Заклик до відновлення мистецтва – головний пафос книги “Народний театр”(“Le Theatre du peuple”, 1903), у якій Р. виклав нову концепцію театру. До цієї книги ввійшли статті, опубліковані в 1899-1903 гг. на стовпцях газети “Ревю дарунок драматик”.
Ролан відкидає трактування мистецтва як “притулку” для творчої особистості. Свою завдання він убачає в тім, щоб створити новий тип театру – театр для народу, метою якого стала б підтримка в народі “щиросердечної бадьорості”. Театр як стимул до дії – от лейтмотив роздумів Ролана.
З таких позицій він критично оцінює попередню європейську драматургічну й театральну традиції. Театр Шекспіра, классицистическую комедію Мольера, романтична драма Шиллера й Гюго, не говорячи вже про сучасний Р. театр, на думку письменника, відірвані від проблем і турбот, якими переймаються широкі народні маси. Щоб наблизити театр до народу, необхідно винайти нові художні форми, увести “монументальне мистецтво, створюване народами для народу”.
Однак, звертаючись до історії, Ролан шукає відповіді на питання сучасності, воно переймається проблемами можливої революції і її наслідків, проблемою народу і його ролі в революції. Письменник міркує над долею інтелігенції в період соціальних катаклізмів
(1 votes, average: 5.00 out of 5)