“Я ліру присвятив народу своєму”, – писав Некрасов у вірші ” Елегія “. Народна тема хвилювала письменника як ніяка інша, тому він присвятив їй поему-епопею “Кому на Русі жити добре”. Композиція поеми будується за законами класичного народного епосу: вона складається з окремих, щодо автономних частин і глав: частина 1 – “Пролог”, частина 2 – “Мізинок”, частина 3 – “Селянка” і т. д. Зовні ці частини пов’язані з темою дороги: сім мужиків мандрують по Росії, намагаючись знайти відповідь на вічне питання:
И вже в першій строфі “Прологу” ставиться основна проблема поеми – проблема народного щастя. Семеро селян із Заплатова, Неєлова, Дирявина, Знобишина й інших сіл (назви яких говорять самі за себе) затіяли суперечка про те, чи можливо щастя для простого селянського люду? Вони висловлюють свої припущення й доходять висновку, що щасливими на Русі можуть бути поміщик, чиновник, піп, міністр государевий і цар.
Але ніхто з мандрівників не представляє як можливого щасливчика ні селянина, ні солдата, ні ремісника. І не випадково некрасовские мандрівники не згадують
Селяни завзято хочуть знайти “щасливця” на Русі й шукають правду про незалежне щастя, заздрячи вільно літаючому птенчику: “А все-таки ти, пташинка мила, сильніше мужика”. Незважаючи на те що в них повно турбот і лих, вони не нарікають на свою долю й невибагливі у своїх бажаннях: їм би тільки “хлібця, так огірочків, так по жбанчику холодного квасу”.
Крім мандрівників, що шукають щастя, поема знайомить нас із іншими яскравими представниками простого народу. Одним з них є Яким Нагой, для якого щастя полягає в тому, щоб трудитися, зливаючись із землею-матінкою-землею, і одержувати гідний урожай. На прикладі того, як Яким рятує під час пожежі дорогі картиночки, а його дружина – ікони, ми бачимо, наскільки духовні цінності дорожче для простого народу, чим матеріальний добробут, про яке Яким зовсім забув. Інший мужик, що знає ціну й щастю, і нещастю, – колишній мірошник Єрмил Гирин.
У главі “Щасливі” мандрівники ходять у святковій юрбі народу й шукають щасливих, обіцяючи обдарити горілкою. До них підходить самий різний люд: і дячок, для якого щастя – у вірі, в “благодуше-стве”; і баба, щаслива від того, що в неї вродився врожай ріпи; і солдат, що вижив після небезпечних боїв, голоду й поранень. Підходять до мандрівникам і каменотес, і двірська людина, і вбогі, і злиденні, які по-своєму трактують щастя й у більшості випадків лукавлять, щоб одержати горілки. Про щастя ъ поемі говорять не тільки люди з нижчих станів, але й ті, хто жив багато, але з якихось причин розорився й пізнав нестаток і лиха: поміщики, чиновники й інші
Але, пож??луй, самий головний голос, що оспівує щастя народне, – це голос Гриши Добросклонова. З пісень його ясно, що щастя можна домогтися тільки чесною й праведною працею, боротьбою. Сам Гриша – син дячка й батрачки, він разом із братом на власному досвіді випробував голод і вбогість і вижив завдяки доброті народу. Гриша зумів зберегти любов, що заповнила його серце й визначила його шлях
Так, на власному прикладі, Гриша призиває всіх мандрівників і інший народ жити сумлінн-no-совісті, чесно працювати й боротися за своє щастя в що б те не стало
(2 votes, average: 3.50 out of 5)