З однієї з них я зустрівся сьогодні, коли побачив чарівні візерунки на вікні. Мені не вірилося, що їхній автор – мороз. Як заворожений я вдивлявся у фантастичний утвір нічного художника.
От у нижній частині вікна розпустилися витончені лілії, у стеблах яких заплуталися зірки. Над ними розкинувся аркуш папороті, ажурні кінчики якого перетворювалися в змійок степової ковили. Центральну частину вікна царствено зайняв чудо-красень павиний хвіст.
Це був чарівний небесний сад з вигадливими квітами, мереживними листами, казковими птахами.
Але виглянуло сонечко, і от уже перші крапельки, як сльозинки, скотилися на підвіконня. До чого ж смутно було спостерігати, як цей чарівний мир зникає під сонячними променями
Сьогоднішній ранок нарешті-те принесло в місто зиму. Моя мама розбудила мене й загадково кивнула убік вікна. Сну наче й не було! Я підлетів до підвіконня й за білим, покритим товстим морозним візерунком стеклами побачив величезні, що повільно кружляються сніжинки.
Мама вийшла, а я усе ще стояв у вікна,
А ще я подумав, що сьогодні ми із хлопцями обов’язково будемо грати в сніжки, качатися на санках і просто валятися в білому чистому снігу. Це адже так здорово: упасти із приятелем на вкриту м’яким покривалом землю й наперегони котитися з гірки!
А ще я згадав, що незабаром Новий рік. У школі будуть канікули, а будинку – веселе й дивне свято з гістьми, жартами, подарунками, феєрверками, маминим тортом і, звичайно, із убраною, блискаючою ялинкою
Багато про що ще могли повідати чудесні морозні візерунки на склі, але… Потрібно було збиратися вшколу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)