Як ви, мабуть, знаєте, тема відьомства дуже поширена у фольклорі. Але не вважайте, що повість “Конотопська відьма” якась там казочка. Зовсім не казочка, тому що дійсно були поширені в XV – XVІІІ ст жорстокі розправи над людьми, запідозреними у “відьомстві”.
А найбільш розповсюдженою пробою було купання звинувачених у холодній воді. Зовсім як за “дєткою” Порфирія Іванова. Це купання опиралось на переконанні, що вода, як елемент освячений актом хрещення Христосового, не приймає в себе нічого нечистого, отже, і відьом та чарівників.
Головний персонаж повісті – Забрьоха – сатиричний образ; сотник влучно схарактеризований народним метафоричним виразом: “не мав дев’ятої клепки”. Але він наділений фактично необмеженою владою – керує всім військом конотопським. Оце вже реальність. У ставленні до простого народу Забрьоха бундючний, чванливий. “Хоч і підійшов до людей, що перед ним усі шапки познімали і поклоняються йому, а він іде собі, надувшись, і т на кого і не дивиться, тільки
Презирство у ставленні до народу – це вже типові риси правителів – панів та начальства.
Тепер подивимося, як же поєднується реальне і фантастичне. В повісті “Конотопська відьма” фантастичне ближче до казкового: Явдоха подібна до Баби-Яги. бо й літає вона, й кота чорного має, й на дівку молоду перетворюється, і вміє наговорювати та причаровувати, навіть пустити мару. А поряд з нею Пістряк, такий же бридкий.
Виходить у нас така ситуація: жили-були собі в Конотопі сотник Забрьоха та писар Пістряк, у яких навіть була сотня козаків (ще не встигли розбігтися, бо цупко трималися один за одного). Бачите, що це реальні події, бо сотників та писарів було багато на Україні. З Чернігова надходить наказ вирушати з сотнею в похід – це також реальність, бо таких наказів було безліч. Замість цього Забрьоха залишається, щоб трохи потопити відьом. І це реальність, бо засвідчена вона в багатьох документах. А які ж то були “відьми”?
Звичайні “язикаті” жінки, яких багато не тільки у селі, а й у місті. Але у місті цих “відьом” не дуже добре видно, бо людей тут багато. А у селі все як на долоні: учора ввечері сказав – зранку на другий день усі знають. Та не тільки “язикаті” жінки раптом перетворилися у Пістряка на відьом. Були тут ті представниці жіночого роду, хто не схотів догоджати писареві: чи то грошей не позичили (хоча скільки вже можна позичати без повернення?), чи доньками не “поділилися” (“замість желаємої дівиці, возклонила в кишеню мою тисящеклятий гарбуз”).
Оце відьми так відьми! Якщо вже і цих нещасних жінок прираховувати до відьомського роду, то тоді Пістряка теж необхідно було б “сполоснути” у річці. А то, здається мені, що і він не пішов би на дно. Та ще й мару напустив таку, що нескоро вже люди прийшли б до тями, адже йому не звикати таке робити своїми дуже завум-ними речами.
До цього моменту ніби все йде, як треба.
“А коли вже почнеться фантастичне?” – запитаєте ви. Зачекайте, бо вже скоро. Ще не забули ви про нашу Бабу-Ягу, тобто Явдоху Зубиху? Так от, коли почали її “сполоскувати”, то вона “і не порина, а, як рибонька поверх води, так і лежить і бовтається зв’язаними руками та ногами, вихиля черевом і попереком і приговорює: “Купочки-купусі, купочки-купоньки!” “Потопляли” її й з каменюками – не тоне. А як били Е, пам’ятаєте?
Виявилося, що і не її зовсім лупцювали, а вербову колоду, бо напустила мару проклятуща відьма.
Коли будете писати, не забудьте відзначити, скільки у неї було і різноманітних трав та коренів, скільки глечиків, горщиків, де було не що-небудь, а молоко усякого звіра і усякої гадини. Згадайте і про те, як Явдоха закохувала Олену в сотника, що робила, як приказувала. Не забувайте, що Зубиха розуміє мову свого кота, іноді слідує його вказівкам. Але ми знову повертаємося до реальності.
Читаємо про звичайнісіньке весілля на селі, хоч і наречена була “підмінена”. Закінчилося воно, правда, невесело, бо прийшов “лепорт” про зняття Забрьохи з посади сотника. А тоді вся громада потягнулася до пана Халявсь-кого, щоб привітати його з новою посадою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)