Г.Ф.Квітка-Основ’яненко – один із основоположників нової української літератури. У своїх творах письменник відобразив тогочасне життя, звичаї і мораль. Своєрідним, напрочуд химерним, іронічним і ліричним твором є повість Г.Ф.Квітки-Основ’яненка “Конотопська відьма”.
У цьому творі дивно переплітаються фантастика і реальність.
Ось пан сотник, у якого навіть прізвище Забрьоха. Він встав з похмілля і мусив відразу приймати конотопського пана писаря. Писар Пістряк не в змозі навіть списка козаків скласти. Його (реєстр) заміняє
А що та хворостина зломилась якраз на зарубці, що позначає козака, то, звичайно, конотопський пан сотник з писарем того козака загубили. Вони вже думали, щось їм пороблено. Та додумались скласти хворостину, і “втіклий” козак повернувся на своє місце.
Не дуже розумний від природи сотник стає ще дурнішим, бо закохується. Обраниця його – не хто інша, як хорунжівна Олена. Але дівчина підсунула йому гарбуза.
А тим часом у Конотопі починається справжнє “полювання на відьм”. Усіх підозрілих баб перевірили, дійшла черга й до Явдохи Зубихи. Квітка-Основ’яненко описує процес “перевірки”
Та поки судили-рядили, що робити з відьмою, вона втекла. “Хлопці й човнами її не здоженуть, і вірьовками накидають, так усе нічого: так прудко плава, як тая щука…” Одне слово – відьма!
Впіймали її. Почали бити різками, та надійшов Демко Швандюра, і відкрив очі “мисливцям”. Виявляється, били вони колоду, а коло неї лежить Явдоха Зубиха, не зв’язана, і насміхається над ними.
Пан сотник звертається по допомогу до відьми у своєму нещасливому коханні, й вона начебто привертає Олену до Забрьохи.
Але це “співробітництво” має свої мінуси: “Що ж то ужахнулися усі люди у славному сотенному містечку Конотопі, як побачили, що їх прехваброї сотні пан сотник… та піднявся під самісінькі небеса і без крил летить, як тая птиця…” Правда, не орел, але…
А ось і реалістичне. Забрьоха і Пістряк з перепою шукають двері, та не можуть знайти. З непідробною іронією описує їхні блукання автор: “Прикосновеніє, осязаніє, сиріч мацаніє. Дадіте вашу десницю у мою шуй-цю, та й будемо разом мацаніє воспроізводити круг усії хати…” І, як на гріх, усе те лихо сталося перед самим весіллям.
Чи то відьма поробила, чи то самі винні…
Насміялась відьма з “пана сотника”, підсунувши йому замість Олени некрасиву стару дівку Солоху, а тут іще інтриги Пістряка, якого сотник необережно перед усім своїм “військом” виставив дурнем. Скинув Пістряк Забрьоху з сотниківства. Не щастить Микиті Уласовичу!
Відношення автора до описуваних подій і персонажів однозначне. То в’їдлива іронія, якої ці персонажі, на мою думку, цілком заслуговують. Особливий авторський прийом – поєднання реального і фантастичного – лише підкреслює це ставлення.
Квітка Основ’яненко створив чудовий твір, який приносить задоволення всім, хто любить і цінує українську літературу.
Варіант 2.
Славну сторінку вписав в історію української літератури наш земляк Г. Квітка-Основ’яненко, по праву заслуживши визнання нащадків.
Правдивий показ окремих сторін тогочасної дійсності, народний гумор, майстерне використання багатств народно-пісенної творчості забезпечили п’єсам Квітки широку популярність і довговічність. Із великим успіхом і досі проходять вистави “Шельменко-денщик”, “Сватання на Гончарівці” в театрах нашої країни.
Знання життя, захоплююча манера оповіді, гумористичне забарвлення – все це робило твори Квітки-Основ’яненка зрозумілими всім. Українська проза як самостійний жанр не існувала, до того ж письменнику довелося йти неторованими дорогами. В основі мови Квітки-Основ’яненка лежать говірки Слобідської України.
Бєлінський зазначав (у 1843 р.), що Квітка “має незвичайний талант розповідати різні старовинні перекази мовою легкою і зрозумілою простолюдинові”.
У повісті “Конотопська відьма”, гумористично зображуючи побут і управління козацької старшини ХVIII ст., письменник картає паразитизм, духовне отупіння старшини. У творі подаються реальні і фантастичні факти, сюжет створений на матеріалі живої дійсності, казкової фантастики, вірувань у нечисту силу, відьом.
Самодурство, хабарництво, жорстокість характерні для конотопського сотника Забрьохи і писаря Пістряка. Вони користуються необмеженою владою, чинять насильство над населенням. Ледачий Забрьоха без Пістряка-п’яниці “ні чарки горілки, ні ложки борщу до рота не піднесе; як Пістряк Ригорович сказав, так воно і буде…” Хіба не найвищий доказ “кмітливості” писаря його знаменита хворостина!
Пістряк справжній шахрай, підступний, лестивий у взаєминах з іншими, вміє використовувати своє службове становище. Та чого доброго можна чекати від безпробудного пияки? Саме він вчинив розправу над ні в чому не винними жінками, щоб виявити відьму.
Шукаючи власної вигоди, Забрьоха здатний на будь-який злочин, входить у змову з відьмою, готовий заморити голодом Конотоп, запалити його “з чотирьох кінців”. Забрьоха примушує козаків замість служби обробляти його землю, поступово перетворює їх на своїх кріпаків.
Як і у “Вечорах на хуторі поблизу Диканьки” М. Гоголя, події в “Конотопській відьмі” переплітаються з фантастикою. Що тільки не витворяла Мотря Зубиха! Саме такою і була в народі уява про відьму. Про це можна прочитати в багатьох легендах.
Навіть відношення до відьми після смерті було традиційним: “…зарили ниць у яму, прибили осиковим кілком та зверху і заклітили, щоб не скочила”.
“Конотопська відьма” спрямована своїм просвітительським вістрям проти неуцтва, забобонності, бездуховного існування провінційного панства.
Варіант 3.
Повість “Конотопська відьма” Квітка написав на основі народних вірувань у відьом, чортів і упирів. Казкова, на перший погляд, основа повісті насправді грунтується на реальних фактах.
Надсилаючи рукопис П. Плетньову, Квітка писав, що “все це засновано на розповідях старожилів” та що навіть топлення уявних відьом нещодавно відновила поміщиця сусідньої губернії.
Детально описав письменник дуже поширений в Україні обряд покарання відьом: “тут скрутили їй вірьовками руки і ноги гарненько, та вірьовки і попродівали у петлі, що на полях, та, підсунувши її вірьовками угору, як плюснули разом у воду… Та, як каменюка, пішла на дно, аж бульбашки забулькотіли!”
А ось нарешті відьму було знайдено. Нею виявилась Явдоха Зубиха, про яку казали, “що вона як удень, то і стара, а як сонце заходить, так вона і молодіє, а у саму глуху північ стане молоденькою дівчинкою, а там і стане старитися, до сонця вп’ять стане стара, як була учора”. А ще вона вночі ходить по селу і доїть усяку живність, а по болотах жаб, ящірок та гадюк.
Отже, “нав’язали на Зубиху каміння пудів з двадцять, а вона все не тоне”.
Г. Ф. Квітка-Основ’яненко вдало поєднав у цьому творі реальність і казковість, іронію та гумор. Це оповідання про реальні події і про світ народної фантастики.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)