Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко – зачинатель нової української прози. Письменник одним із перших в Україні почав писати народною мовою не тільки про смішне, а й про серйозне. Це було актом історичного значення, який довів зрілість і художню досконалість української мови.
Квітка-Основ’яненко прийшов в українську літературу в час її національного відродження.
Твори письменника нікого не залишали байдужим. Простих людей ці твори захоплювали до сліз, бо оповідали про їхнє життя, розказані до того ж правдиво, зі співчуттям.
Митець
Події розгортаються в містечку Конотопі, владу якого представляє сотник Микита Уласович Забрьоха, який “більш тридцяти ліку не знав, а козака ні однісінького у твар не знав і не тямив, хто з них Демко, а хто Процько”.
Порадником сотника є Прокіп Григорович Пістряк, “суть сотенний конотопський писар”, чоловік хитрий та корисливий. Їхнє старшинування
Реальну владу мав писар, без його поганенького знання грамоти пан сотник почував себе безпорадним.
Яскравими картинами постає перед читачем життя Конотопа, стосунки між його мешканцями. Думки сотника зайняті сватанням до хорунжівни Олени, бо вона “дівка здорова, молода, огрядна… Свій хутір.
Лісок, млинок”. В “щирий приятель пана сотника” писарю образившись на Забрьоху через випадок із Хворостиною, мріє змістити його з посади і підмовляє не виконувати наказ полковника.
Фантастичні події почалися з того, що сотник, замість виконати наказ начальства і вести козаків у Чернігів, з доброго дива заходився рятувати світ від засухи. За народними уявленнями, спричинити посуху могло відьомське чаклування. Почалися пошуки чиновниці.
Список підозрюваних склав Григорович, вибираючи неугодних.
Перетопивши чимало молодиць, виявили відьму, стару Явдоху Зубиху. Відьму змальовано досить детально, відповідно до народних уявлень: “як у день, то і стара, а як сонце заходить, так і молодіє”, ходить вночі “доїти по селу коров, овечати, кіз, собак, кішок, а по болотам жаб, ящірок, гадюк”. Ці фантастичні описи вплітаються в реальний сюжет подій, і у ставленні до них виявляється недоумкуватість сотника й корисливість писаря.
Забрьоха та Пістряк блискуче виконали завдання: порятували край від посухи, відлупцювали стару Явдоху різками. Відьма пообіцяла повернуті дощові хмари, але затаїла зло на “гаспидського Забрьоху” за прилюдну ганьбу.
Невідомо чим швидше викликані подальші події – каверзами відьми чи фантастичною недолугістю Забрьохи з Пістряком. Вони, кожен окремо, вирішили – раз у селі є відьма, чому б не використати і вітання в своїх цілях. Писар, ображений випадком при підрахунку козаків, хотів зайняти місце свого сотника, а Забрьоха мріяв про хорунжівну Олену.
Вдатна на вигадки, відьма отримала чудову нагоду помститись, оскільки і сотник, і писар готові були виконати будь-якими її наказ. Явдоха годилась їм допомогти. Батько-сотник на радощах вигукнув: “Чи звеліли Конотоп спалити, так разом з чотирьох кінців і запалю… “.
Конотоп дивувався незрозумілій поведінці свого сотника, і його з писарем врешті-решт за дурисвітство і “польоти у вирій” зняли з посад. А Зубиха, навівши чари на Забрьоху, одружила його не з Оленою, а з лисою, кривою на око, кособокою та коростявою Солохою.
За допомогою відьомських чар Явдохи герої виявили свою справжню сутність. Вони показали, що готові використати будь-які засоби для досягнення своєї мети. Та відьомські чаклування не можуть допомогти у вирішенні реальних життєвих проблем, якщо людина нездатна зарадити їм сама Хорунжівна Олена, яка теж звернулася до відьми, одружилася зі своїм обранцем паном Халявським, але “хоч і прийняли шлюб, та як не через божу волю, а через Явдоху, через її реп’яхи, та кісточки сушеної жаби, так воно усе і пало прахом”.
У повісті багато фантастичного, з чарами та перевертнями, з любовною ворожбою та літанням на мітлах. Проте серед казкових подій не губляться реальні проблеми людського життя, складність людських стосунків
Квітка-Основ’яненко використав фольклорний і міфологічний матеріал для яскравішого виявлення обмеженості та свавільності “власть імущих”, їх кар’єризму та захланності.
Для нащадків Г. Ф. Квітка-Основ’яненко залишив у спадок великий скарб – бурлескно-реалістичну, сатиричну повість “Конотопська відьма”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)