Оповідання Джеймса Джойса написані в реалістичній манері, пройняті скепсисом, гіркою та сумною іронією. Вони засвідчили блискучу майстерність ДЖойca-стиліста, багатство відтінків його мови. У них Джойс відтворює обтяжливу і нудну атмосферу обивательського існування.
Письменник міг і далі “працювати” в реалізмі, та свідомо обрав шлях модернізму і… вдруге став класиком! До таких творів Джойса належать психологічне есе “Джакомо Джойс” (1914), романи “Портрет художника замолоду” (1916), “Улісс” (1922) і “Поминки за Фіннеганом”
Це поняття запозичене літературознавством із психології й філософії, а сам термін – із книги вченого Вільяма Джемса “Наукові основи психології”, де він порівняв свідомість людини із плином ріки, потоку. Думка змінює думку, вони переплітаються, вступають одна з одною у суперечку або, навпаки, доповнюють одна одну тощо. У Джойса “потік свідомості” стає літературним методом, а увага до внутрішнього світу людини, її психології – його творчим кредо.
Перший такий твір – це психологічне есе “Джакомо Джойс”. Понад чверть століття
До того ж, сам Джойс у зрілому віці, після невдалого твору “Поминки за Фіннеганом”, якось зізнався, що хотів би ще написати таку ж елегантну річ, як “Джакомо”.
У цьому творі автор апробував багато композиційних елементів різного рівня, які знаходимо у його пізніших модернових творах. У “Джакомо” автор з непідробною і принадною самоіронією відтворив цікавий момент свого життя, коли він, зрілий мужчина, закохався у свою ученицю, молоду італійську єврейку Амалію Поппер, що брала в нього уроки англійської. Іронізуючи над великою різницею у віці, він жартома називає ліричного героя есе – Джакомо (натякаючи на ім’я знаменитого “серцеїда” Казанови). Але ж не можна забувати й того, що події розгортаються переважно в Італії, де англійському імені “Джеймс” є італійський відповідник – “Джакомо”. А відтак Джойс у Італії – таки Джакомо…
Цей дрібний епізод приватного життя письменника зробив твір визнаним шедевром всесвітньої літератури передусім тому, що написаний у творчій манері “потоку свідомості”.
У 2002 році виповнилося 120 років із дня народження корифея ірландської літератури XX століття, одного із засновників європейського модерністського роману Джеймса Джойса, а також 80 років від часу появи “великої книги” (за свідченням Хемінгуея) – роману “Улісс” (1922). Тоді один з ірландських міністрів, бажаючи прославити свою країну, запропонував порушити питання про висунення роману Джойса на Нобелівську премію. Гірко всміхаючись, письменник зауважив, що якщо міністру набрид міністерський портфель, то хай порушить це питання перед ірландським кабінетом – він негайно позбудеться посади. Нобелівської премії Джойс так і не отримав. Він просто прославив себе своїм романом на весь світ.
Життєві умови, навчання на філологічному факультеті Дублінського університету, набуті грунтовні знання – все це впливає на творчість майбутнього письменника. На додачу до неабияких природних здібностей формується характер особистості. Дитинство у багатодітній родині було нелегким, але воно зміцнило волю майбутнього письменника.
У юності він гостро відчуває самотність, і хто знає, може, відгороджуючись від світу книжками, він тим самим знаходив дорогу до нього. Пізніше про своє сприйняття світу Дж. Джойс розповість у романі “Улісс”, над яким він працював з 1914 по 1922 рік. Спочатку планувалося невеличке оповідання “Один день містера Блума у Дубліні”.
Але потім автор об’єднує його з розповіддю про Стівена Дедала, головного героя роману “Портрет митця змолоду”. Ось так з’являються 700 сторінок нового роману “Улісс”. Що почалося в літературному світі з його появою! Одні захоплювались, інші обурювались, виносились навіть судові вердикти.
Спричинився справжній скандал. Книгу заборонили друкувати в Англії і в Америці, самого автора звинуватили у аморальності. А перше повне видання з’явилося в Парижі, в 1922 році, викликавши нові суперечки. Чим же так приваблює роман? Про що він?
Сам Дж. Джойс сказав: “Я наповнив текст такою кількістю загадок і затемнених місць, що професорам потрібні будуть століття, щоб з’ясувати, що я мав на увазі, і це єдиний шлях до безсмертя”. Хрестоматійним є твердження, що, створюючи “Улісса”, Джойс намагається показати всеосяжну енциклопедію сучасного йому життя, культури, створити алегорію культури людства. Персонажами роману виступають близькі серцю автора ірландці, але вони можуть бути і героями славетної гомерівської “Одіссеї”, про них могла розповідати Шахразада у своїх казках про Синдбада-мореплавця і інших.
Роман розрахований на ерудованого читача, який буде насолоджуватися, розплутуючи загадки автора. Роман “Улісс” складається з трьох частин (всього в них 18 епізодів – так автор називає розділи), які нагадують про події гомерівської “Одіссеї”.
Тісно поєднані вони з окремими видами мистецтв і науками. Наприклад, “Нестор” – з історією, “Сцилла і Харібда” – з літературою, “Сирени” – з музикою. Зацікавило мене і те, що кожен епізод відповідає тій чи іншій частині тіла: Національна бібліотека в “Сциллі і Харибді” символізує мозок, вулиці Дубліна – кровоносну систему, символічний образ з “Еола” – легені, 3 “Аїда” – серце. Якщо ще й додати, що кожен епізод має ще й свій колір, то можна відчути загадковість, привабливість цього незвичайного модерністського твору, який має відверто іронічний підтекст. “Улісс” практично не має фабули, але ми одразу відчуваємо його відверто іронічний підтекст. Це опис одного конкретного дня (16 червня 1904 року) з життя рекламного агента Леопольда Блума.
Цей день в його житті має стати драматичним: герой знає, що його дружина Моллі чекає на зустріч з коханцем. Ця подія глибоко ранить душу героя Дж. Джойса. Прототипом Блума є Одіссей.
На думку автора, він виконує в житті декілька ролей: син Лаерта, батько Телемаха, чоловік Пенелопи, учасник Троянської війни, цар Ітаки.
Одна людина поєднала в собі найкращі якості. А у Блума відсутні героїчні якості – він звичайний пересічний тип. Однак не слід забувати, що Одіссей не тільки “хитромудрий”, але й багатостраждальний – он скільки випробувань випало на його долю! По-своєму страждає і Блум, чим доводить свою вразливість і водночас гідність.
Дружина Леопольда – Меріон Блум, тридцятирічна жінка, звичайна співачка. Вона не дуже доброчинна, але чоловік її кохає. Прототип героїні – гомерівська Пенелопа. Вона егоїстична, примітивна, хоча, як і Пенелопа, виконує роль дружини.
Моллі автор зображує у іронічно-пародійному аспекті. Для повної родини не вистачає сина Одіссея і Пенелопи – Телемаха. Його роль у романі виконує Стівен Дедал – виразник людського інтелекту. Це високоосвічений інтелігент, учитель історії, поет. Саме з цим героем декілька разів зустрічається Блум 16 червня 1904 року.
Спочатку вони не звертають уваги один на одного, йдучи кожен своєю дорогою. І лише пізно вночі Блум рятує Стівена, приводить до себе додому, а вранці вони знов розстаються. Навіщо потрібна їм була ця зустріч? Що притягує один до одного таких різних людей – ще одна загадка твору.
Стівен – це Телемах, що втратив батька і власну домівку. Схожі відчуття має і Блум: одинадцять років назад у нього помер син. Нереалізовані батьківські почуття і прагнення батьківської підтримки вели їх один до одного, але не змогли реалізуватися. Існує і така думка. Ці герої втілюють два начала людського “я” – Блум – приземлено плотського і Стівен – інтелектуально піднесеного. Саме так можна пояснити їх тяжіння один до одного, що відбуваються на глибинному рівні протягом всього роману.
Але як би там не було, зустрівшись, вони знов розходяться, кожен іде своєю дорогою, у кожного своя одіссея, а життя людини – це лише фрагмент життя людства. Все повторюється. Різниця тільки у часових рамках. І ще одна несподіванка, яка потім стане невід’ємною частиною творів “потоку свідомості”.
Героїв Джойса ми бачимо немов би з середини, особливо його цікавить внутрішнє життя людини, прояви його підсвідомих бажань, світ внутрішніх асоціацій. Тому у творі безліч натяків, багатозначних символів, деталей, які дають простір для читачеві для своїх асоціацій. Кожен по своєму розгадує загадку Джеймса Джойса.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)