Євгеній Плужник… Чи багато ми знаємо про цього оригінального й неповторного поета? У мене в руках збірник віршів поета, виданий за допомогою Качуровского в далекому Мюнхені. Перегортаю сторінки збірника, читаю вірші, поринаю в мир малознайомого поета-українця.
А через вірші поета окреслюється в моїх думах його життя. Виходить, Плужник “неголосним” був за життя, воно був приречений на посмертне забуття, і тільки сьогодні визнаний поетом широкого гуманістичного болю й туги. Його життя було недовга й не багата на зовнішні події, літературна
Разом зі своїми друзями він потрапив під нелюдські жорна сталінських репресій, які означали планомірне знищення української інтелігенції, був арештований в 1934 році, а в 1936 умер від туберкульозу в тюремній лікарні на Соловках.
Перша книжка віршів поета вийшла в 1926 році за назвою “Дні”, друга – в 1927 році за назвою “Рання осінь”. Друга книга і є останньої прижиттєвої; усе, що ми маємо нині, друкувалося в Європі й прийшло до українського читача в роки демократизації. Е. Плужник крім добутків ліричного жанру, писав романи, п’єси, сценарії для кіностудій.
У
Лірика поета відрізняється на тлі нехай вибраних віршів 30- х років, тому що тільки йому властиве високе й складне мистецтво артистичного перетворення складовими імпресіонізму, одного із самих оригінальних образотворчих мистецтв. Вірші Е. Плужника складаються з 2-3, рідко 4-5 строф. Дужки, втілені в строфи, напружені, схвильовані, психологічно насичені, іноді вони нагадують вірші схожі на газетно-політичні геми
И все-таки… Уже перші вірші засвідчують Плужника як співака сповненого трагічних звучань гуманізму, що проголошує ідею абсолютної цінності життя. А звідси – осуд братовбивчої війни, класової ненависті: Притулили до стінки людини.
Витяг нагана…
(“Притулив до стінки людини…”)
У багатьох віршах ранньої лірики звучить непохитний протест проти жорстокості й безглуздого розливу людської крові. У книжці “На дні” поет висловив свій погляд на проблему, обкреслену суспільною пам’яттю
И суть цього погляду обрисовується в епіграфі до збірника: Як страшно! Людське серце до краю зубожіло”. Як уже говорилося вище, вірші поета мають своєрідну структуру, в основному це вірші – мініатюри.
Проте, кожний з них – лірична Драма, у кожному сюжеті – безвинна кров, безвинна смерть, холодне вбивство, трагедія злочинно обірваного життя, незаквітлої молодості. Хто ж став жертвами революції й громадянської війни? Люди прості, добрі, люди з народу.
Поруч із цими образами зустрічаємо у віршах поета образи свідомих борців за революцію. Поет змінює голову перед їхнім моральним подвигом:
Відбулося. Ціль моя далека, я такої смерті не боюся (“Уночі його веліли на розстріл”)
З віршами Е. Плужника в українську літературу ввійшов голос “загальнолюдської гуманності”, милосердя, з яким ми вже зустрічалися в “Скорботній матері” П. Тичини, і в ньому з’єдналися дві протилежні настроєності: трагічно-болісне переживання втрат і жагуча віра в справедливе й людяне Майбутнє. У другому збірнику віршів Е. Плужник відходить від пафосу трагічного оптимізму й романтичної форми самопожертви в ім’я майбутнього. Тут є присутнім мотив примирення, автор хоче примирення з “осіннім спокоєм”, він поздоровляє цей спокій і навіть говорить “прощайте” розривам молодості
Настрій ліричного героя “осіннє”. І це й не дивно, адже в Євгенія – туберкульоз, що вже перейшов у третю стадію, що й наклало свій відбиток як на спосіб фізичного існування, так і на поезію
Вікно в садок, і пахощі села Присмачують мені огидність ліків… Скажи, болячка, де ти сил взяла Маленька радість роздмухую в більшу? (“Рівновага”)
Під впливом самопочуття з’являється новий мотив у лірику Е. Плужника: мистецтво як розрада, як складання віршів про марність віршування. У другому збірнику поета є й філософські вірші, героями яких виступають відомі особистості: М. Бажан, П. Тичина й т. п. Поезія Е. Плужника чекає свого дослідника. І насамперед – його синтаксис. Проте вже сучасному читачеві зрозуміло, що цей автор – спритний скульптор.
У своїх коротких мініатюрах він завжди говорить всі й нічого не залишає на домисливание читачеві. Підсумок своєї поетичної Творчості він зробив сам у звертанні до читача, що знаходимо на останній сторінці “Рівноваги”. “Суворому суду сучасників” він протиставляє зважену оцінку нащадків, до яких завжди буде проговорювати його спокійна щирість
(1 votes, average: 5.00 out of 5)