ЛІТЕРАТУРА АНГЛІЇ. ДЖОН МІЛЬТОН
2. Поеми “Втрачений рай” і “Повернений рай”, їх ідейно-тематичний аналіз
У 53 роки Дж. Мільтон написав поему “Втрачений рай”. Через три роки – “Повернений рай” і драму “Самсон – борець”.
Ще у Кембриджі він мріяв створити епічну поему, яка прославила б англійський народ. Спочатку думав написати релігійний твір. Лише досвід 50 – 60 років допоміг йому створити поему, адже задум набув більш конкретного національного харак-теру.
Твір складався з 12 пісень і містив близько
Поема стверджувала, що шлях страждання людства приводить до його прогресу.
У центрі – боротьба сатани, пропащих янголів проти Бога – небесного “авторитету”.
Сатана змушений покинути небеса і оселитися у Пеклі, де дуже важко було дихати. Але він і непереможні янголи не зупинилися і готувалися продовжити боротьбу проти Бога. Сатана вирішив нанести свій удар на краще, що було створено Богом, – Рай Земний, у якому жили перші люди – Адам і Єва.
Далі сюжет розгортався у відповідності із біблійною легендою.
Заслуга Мільтона полягала в тому, що він першим у світовій літературі
Стислі й стримані рядки Святого Письма поет наснажив вільним подихом живого життя з його яскравими барвами, чарівними звуками і рухами – від могутніх катаклізмів небесної битви янголів і сатанинського війська, створення землі і всесвітнього потопу до найніжніших дотиків і порухів у раю. Ця бароково-містеріальна насиченість динамікою рухів, звуків, кольорів, просторовими ефектами передалася й Гетевому “Фаусту”.
Традиційні персонажі середньовічної містерії – Бог, Адам, Єва, диявол, янголи – набули у Мільтона нового звучання. Гріхопадіння перших людей він зобразив майже як акт прометеїзму. Єва й Адам одержимі прагненням до самостійного знання. Вища сутність людини, на відміну від нерозумної природи, могла виявитися лише у вільній волі (типова ренесансна думка), яка виражалася у вільному пізнанні світу. Ніщо не могло перешкоджати людині вільно пізнавати природу добра і зла (типова барокова думка).
Так, Єва дійшла висновку, що сама її людська природа обумовила право зірвати заборонений плід з дерева пізнання. Ця жадоба пізнання, усвідомлення права на незалежне й вільне знання зробили Адама і Єву посередниками персонажів просвітницької літератури, і не в останню чергу – Фауста з твору Гете.
Мільтон ввів до матеріального плану свого твору ідею провіденціалізму – мотив, поширений в добу зміцнення ренесансних держав. У такому творі описувалася вирішальна історична подія минулого, яка приводила світ (суспільство) до сучасного його стану. Провіденціальний план поеми автор різко розвів вихідну точку подій як причину (гріхопадіння Адама і Єви) і точку зору поета – спостерігача як історичний наслідок.
На відміну від “буденних пороків” у Дантовій поемі, гріхопадіння прабатьків визначало долю всього людства на землі.
Мільтона, як барокового мислителя, більше захоплювала проблема людського сумління і самоусвідомлення. Подібно до Данте, який з погляду гуманності визнав за грішниками у Пеклі право на пристрасті, Мільтон також виправдав Адама і Єву з вищої позиції. Це позиція барокового індивідуалізму, сутністю якого було право особистості утверджувати себе в самостійному мисленні і прийнятті рішення.
Тож зрозуміло, чому так нетрадиційно для містерій втілив Мільтон образ сатани. У цьому персонажі чимало рис ренесансного титанізму. Він викликав в пам’яті шекспірівських персонажів, які у своїх монологах висловлювали глибоку образу на долю, що стала на перешкоді їхнім прагненням, і готовність їх перебороти її рішучим і зухвалим вчинком. Залежність Сатани від Бога сковувала його вільну волю в той час, як він прагнув до самостійного рішення. Цим пояснювався його бунт, спрямований проти примусу й насильства над особистістю в будь-яких формах.
Це бунт самовизначення – фактично вияв барокового індивідуалізму.
Ставши самотнім, Сатана прирік себе на трагічну самотність і на страждання самотньої душі. Йому не просто примиритися з думкою, що заради самоствердження він мусив підняти руку на красу, юність, щастя. Він не просто хотів зухвало зруйнувати світлу гармонію і безтурботний спокій перших людей у Раю.
Просто він не міг змиритися з тим, що ця гармонія рабського самозасліплення і спокій бездумної покори зводили людей до рівня неживої природи і зберігали вищу владу, джерело вічної нерівності. Сатана викликав у читача не тільки осуд, а й симпатію і співчуття. Таке розкриття образу Сатани було вельми далеким від матеріального канону.
Складність нерозв’язаної діалектики твору Мільтона полягала ось у чому. Поет схилявся до визнання вільної волі людини, що проявлялася у самостійно прийнятому рішенні на основі індивідуального мислення, і тут він виступав як послідовник Відродження. Однак як бароковий мислитель Мільтон схильний до визнання залежності всього сущого від незмінного і вічного світового порядку та вищої волі.
У поемі символом світового порядку, гармонії, непорушних законів Всесвіту був Бог. Він – творець, суть його творчості – краса. Бог втілив в поемі античний (і ренесансний) ідеал прекрасного і гармонійного фатуму.
Проте Мільтон не в змозі примирити індивідуальну вільну волю і бароковий фатум. Це надало його творові барокової напруженості, трагедійності.
Поету належала пальма першості у розробці нового жанру – так званої барокової поеми.
Бароко рішуче вводило у літературу проблему моралі. Розкриваючи світ у стані бурхливого руху і становлення, мистецтво бароко розкривало в людині болісну внутрішню боротьбу, що розгорталася, як правило, між двома рівнозначними мотивами.
Домінантою поеми була колізія рівнозначних мотивів. Мільтон розкривав боротьбу мотивів у душі Адама і Сви. За своїм моральним змістом ці мотиви рівнозначні і характеризували вищу людську сутність: відданість і вдячність (у даному разі – Богові, який створив людину) та розум і кохання; проте вони приходили у трагічне зіткнення між собою.
Єва міркувала так: якщо Бог сотворив їх як живих людей, тобто виділив із неживої природи, то їхня людська сутність може виразитися лише у вільній волі. Вільна воля людини виражалася у вільному пізнанні світу. Ніщо не могло перешкоджати людині вільно пізнавати природу добра, зла.
Так Єва дійшла висновку, що сама її людська природа обумовила право зірвати заборонений плід з дерева пізнання.
Далі подавалося складне мотивування вчинку Адама. Його спонукали розділити гріх Сви вірність і співчуття. Ці кращі людські почуття, разом із мисленням, також притаманні людській природі.
Мільтон намагався зняти трагедійність написанням другої (на жаль, незавершеної) частини поеми – “Повернений рай”. Новим її героєм став Ісус Христос, а головним змістом – спроба Сатани спокусити Ісуса.
Спокуса гріхом – суттєвий бік містерії. Середньовічна людина саме так уявляла життя – як спокусу.
Сатані у цій поемі протистоїть Ісус. Його образ був абстрактним втіленням ідеї поета.
Він – втілення розуму, що вже переміг, це готова ідеальна фігура. Інтерес поета до духовного світу людини, до суперечностей, що жили у ній та боролися, ще раз поступився місцем теологічній догматиці, яка виразніше проявилася у “Поверненому раї”, ніж у першій поемі.
Посилилась і класицистична тенденція. Порівняно з “Втраченим раєм” риси персонажів тепер уже різко розмежовані. Сатана, перш за все, – спокусник; Ісус – той, кого спокушали.
Всі інші душевні якості підкорені цим двом найголовнішим.
Другорядні персонажі поеми лише намічені. Композиція поеми стиснута та обмежена, відсутні ліричні відступи, зберігалися лише те, що необхідне для розвитку основної лінії оповіді.
3. Трагедія “Самсон-борець”
Услід за образом героя, стійкого у пасивному опорі, Мільтон створив інший образ, більш активний. Його Самсон, переживши жорстокі спокуси та оволодівши своїми пристрастями, спрямував всю свою силу проти ворогів.
Тільки наприкінці 60-х років склалися думки автора про трагедію, викладені у короткій передмові до “Самсона – борця” – “Про той рід драматичної поезії, що називається трагедією”.
Трагедія Мільтона покликана була не лише розважити, а й вразити читачів (до постановки на сцені вона не призначалася), закликати їх до боротьби проти феодально-абсолютистської реакції.
В образі Самсона поєднувалися живі суперечливі риси дивовижного людського характеру. Герой сповнений усвідомлення своєї трагічної вини: він, покликаний звільнити свій народ від гнобителів, не виконав цього завдання і сам став рабом. Усвідомлення цієї вини тим тяжче для нього, оскільки відповідальність він покладав лише на себе. Самсон – воїн, Самсон – обраний, Самсон – захисник свого народу.
Внаслідок цього він занадто вимогливо ставився до самого себе.
В останній трагедії Мільтона не було ні небес, ні пекла. У цій земній та людській трагедії митець постав над теологом. Образи її значною мірою підказані актуальними політичними ідеями, якими жив автор.
Трагедія побудована за принципом класичних “єдностей”: вона розгорталася в одному місці, протягом одного дня, у ній не було жодної сцени, що не мала б прямого відношення до дії.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)